У статті досліджується проблема трансформації викладання латинської мови в медичних закладах вищої освіти крізь призму
людиноцентричного підходу. Вихідною є суперечність між традиційною
формально-граматичною моделлю навчання та сучасними вимогами до
професійного мислення лікаря, що передбачає системність, інтерпретаційність і здатність до клінічного аналізу. Обґрунтовується, що латинська
мова має розглядатися не як ізольована дисципліна, а як когнітивний
інструмент, інтегрований у процес формування професійної компетентності.
Показано, що медична термінологія функціонує як складна семантична система, у межах якої кожен термін виступає носієм певної моделі
клінічного мислення. На основі аналізу дериваційних і семантичних зв’язків
демонструється, що засвоєння термінології є процесом концептуалізації, а
не механічного запам’ятовування. Особлива увага приділяється когнітивним механізмам навчання — схематизації, асоціативному структуруванню
та метафоризації, які забезпечують глибоке розуміння терміносистеми та її
зв’язок із тілесним і клінічним досвідом.
Розкривається значення греко-латинської гібридності медичної мови
як чинника формування гнучкого термінологічного мислення, а також роль
помилки як індикатора когнітивних процесів у навчанні. Доводиться, що
людиноцентричний підхід змінює характер навчальної діяльності,
орієнтуючи її на конструювання, інтерпретацію та аналіз термінів у
професійному контексті.
У підсумку латинська мова постає як засіб формування професійної
мовної особистості медика і фундамент його клінічного мислення. Її
ефективне викладання можливе лише за умов інтеграції мовного і фахового
компонентів навчання.
The article examines the problem of transformation of Latin
language teaching in medical institutions of higher education through the prism
of a human-centered approach. The starting point is the contradiction between the
traditional formal-grammatical model of education and the modern requirements
for the professional thinking of a doctor, which involves systematicity,
interpretability and the ability for clinical analysis.
It is justified that the Latin language should not be considered as an isolated
discipline, but as a cognitive tool integrated into the process of formation of
professional competence.
It is shown that medical terminology functions as a complex semantic
system, within which each term acts as a carrier of a certain model of clinical
thinking. On the basis of the analysis of derivational and semantic relations, it is
demonstrated that the acquisition of terminology is a process of conceptualization
rather than mechanical memorization. Special attention is paid to the cognitive
mechanisms of learning - schematization, associative structuring and metaphorization, which provide a deep understanding of the terminology and its
connection with bodily and clinical experience.
The significance of the Greek-Latin hybridity of the medical language as a
factor in the formation of flexible terminological thinking is revealed, as well as
the role of error as an indicator of cognitive processes in education. It is proven
that a human-centered approach changes the nature of educational activity,
focusing it on the construction, interpretation and analysis of terms in a
professional context.
As a result, the Latin language appears as a means of forming the
professional linguistic personality of a doctor and the foundation of his clinical
thinking. Its effective teaching is possible only under conditions of integration of
language and professional components of education.
