Латинська мова як когнітивний інструмент формування клінічного мислення: людиноцентричний підхід у медичній освіті

Abstract

У статті досліджується проблема трансформації викладання латинської мови в медичних закладах вищої освіти крізь призму людиноцентричного підходу. Вихідною є суперечність між традиційною формально-граматичною моделлю навчання та сучасними вимогами до професійного мислення лікаря, що передбачає системність, інтерпретаційність і здатність до клінічного аналізу. Обґрунтовується, що латинська мова має розглядатися не як ізольована дисципліна, а як когнітивний інструмент, інтегрований у процес формування професійної компетентності. Показано, що медична термінологія функціонує як складна семантична система, у межах якої кожен термін виступає носієм певної моделі клінічного мислення. На основі аналізу дериваційних і семантичних зв’язків демонструється, що засвоєння термінології є процесом концептуалізації, а не механічного запам’ятовування. Особлива увага приділяється когнітивним механізмам навчання — схематизації, асоціативному структуруванню та метафоризації, які забезпечують глибоке розуміння терміносистеми та її зв’язок із тілесним і клінічним досвідом. Розкривається значення греко-латинської гібридності медичної мови як чинника формування гнучкого термінологічного мислення, а також роль помилки як індикатора когнітивних процесів у навчанні. Доводиться, що людиноцентричний підхід змінює характер навчальної діяльності, орієнтуючи її на конструювання, інтерпретацію та аналіз термінів у професійному контексті. У підсумку латинська мова постає як засіб формування професійної мовної особистості медика і фундамент його клінічного мислення. Її ефективне викладання можливе лише за умов інтеграції мовного і фахового компонентів навчання.

The article examines the problem of transformation of Latin language teaching in medical institutions of higher education through the prism of a human-centered approach. The starting point is the contradiction between the traditional formal-grammatical model of education and the modern requirements for the professional thinking of a doctor, which involves systematicity, interpretability and the ability for clinical analysis. It is justified that the Latin language should not be considered as an isolated discipline, but as a cognitive tool integrated into the process of formation of professional competence. It is shown that medical terminology functions as a complex semantic system, within which each term acts as a carrier of a certain model of clinical thinking. On the basis of the analysis of derivational and semantic relations, it is demonstrated that the acquisition of terminology is a process of conceptualization rather than mechanical memorization. Special attention is paid to the cognitive mechanisms of learning - schematization, associative structuring and metaphorization, which provide a deep understanding of the terminology and its connection with bodily and clinical experience. The significance of the Greek-Latin hybridity of the medical language as a factor in the formation of flexible terminological thinking is revealed, as well as the role of error as an indicator of cognitive processes in education. It is proven that a human-centered approach changes the nature of educational activity, focusing it on the construction, interpretation and analysis of terms in a professional context. As a result, the Latin language appears as a means of forming the professional linguistic personality of a doctor and the foundation of his clinical thinking. Its effective teaching is possible only under conditions of integration of language and professional components of education.