Короткий опис (реферат):
Перевантаженість інформацією і як наслідок – поверхневі знання, нажаль, стали однією з ознак інформаційного суспільства і сучасної освіти. Людина схильна довіряти будь-якій інформації, яка не суперечить її власному досвіду (когнітивне спотворення «помилка упередженості»), і трактувати її таким чином, щоб не порушувати звичну картину світу (когнітивне спотворення «схильність до підтвердження»). Водночас знижується значущість фундаментального, теоретичного знання, яке підміняється науково-популярним, а викладач університету викликає менше довіри, ніж блогер. Зростають ризики розповсюдження псевдоі антинаукових ідей (в тому числі і власних) як «істин в останній інстанції». В зв’язку з цім відчувається потреба в нових стратегіях мислення, сучасних наукових концепціях та науково-освітніх теоріях-практиках або теопрактиках (від. грец. «θεωρία» і «πράξις»). В цьому контексті цілком закономірним є теоретичне оформлення нового дисциплінарного напрямку, предметом якого стає критичне мислення. Активно обговорюються проблеми культурної, наукової та дисциплінарної ідентифікації: що саме ховається за цим поняттям і навіщо воно фахівцям? Актуальність дослідження феномену критичного мислення як однієї з базових компетентностей освіченої людини не викликає серйозних дискусій, але щодо його сутності, структури та функцій – єдиного розуміння не має. У сучасній науковій літературі спостерігається велика кількість визначень цього поняття, різноманітність і розбіжність його змісту, параметрів його формування і особливості прояву. При цьому багато з ключових ознак критичного мислення розглядаються як автономні, які втрачають очевидний зв'язок з базовим феноменом. Ця ситуація сприяє виникненню альтернативних понять, таких як системне, логічне, управлінське, інженерне, інтелектуальне; творче мислення та багато
інших, значно ускладнюючи розуміння цілей і завдань освіти.
