Abstract:
Дослідження темпоральної проблематики, що здійснюються одним з авторів в контексті антропологічної парадигми часу, зокрема через розробку і низку подальших реконструкцій концепції антропного часу (Ханжи, 2014, 2020, 2023), природно передбачають розгляд і альтернативних позицій. Йдеться про онтологічну парадигму часу – зразкову фундаментальну модель, в рамках якої час переважно розуміється як «суще-від-світу», тобто як атрибут світобудови взагалі та конкретних природних об’єктів зокрема. Дана лінія філософування щодо сутності та існування часу, а також темпоральної ознаменованості світу представлена багатьма концепціями та теоріями, які, ставши зразковими для низки поколінь мислителів, теж набули статусу парадигм (у більш вузькому сенсі цього поняття). У цій роботі досліджуються особливості концепції видатного англійського науковця Ісаака Ньютона, яка заклала фундаментальні підстави для подальшого розвитку вельми значущої традиції – субстанціальної парадигми часу.
