Anthropologization of science: from the subject of cognition to the researcher’s personality

Abstract

With the consideration of anthropological tendencies in modern science, the purpose of the article is to analyze the problem of the subject of cognition, philosophical-psychological rationale for the need to complement it by the concept of "the researcher’s personality". Theoretical basis. The authors rely on post-non-classical methodological tools and basic principles of complexity theory (autopoiesis, auto-eco-organization, synergy, syzygy, targeted and cyclic determination), as well as theoretical provisions of epistemological constructivism (enactivism), the results of theoretical and empirical psychological studies. In them, authors revealed psychological features of the potential of self-realization of a person prone to innovation and research activities and transfessionalism, including the resources and reserves of the researcher’s personality. Originality. The concept of the subject of (scientific) cognition is expanded by the concept of "researcher’s personality" and derivative concepts that describe the dynamics of self-harmonization of originative co-generative strengths and opportunities of self-realization of an enlightened person, reveal the degree of correlation in the cognition of the subjective and objective dimensions of his life. It is substantiated that further analysis of the problem of anthropologization of science requires appropriate ontoepistemological grounds that reveals the unity of cognition-education-skill as an essential characteristic of the maturity of the researcher’s personality of scientific knowledge. Conclusions. In the context of anthropological shifts in modern science, the philosophical-psychological analysis of the problem of the subject of cognition is actualized. The psychological research proves the advisability of using the "researcher’s personality" concept as a basic one for understanding the formation of an enlightened human-creator, capable of auto-eco-organization, self-transcendence, and syzygy with the Universe at different levels of innovational research activity. The self-realization of the researcher-personality is a way-search for the authenticity of the multiform unity of life, the personal meaning of scientific truth, and the self-harmonization of the originative co-generative co-determinative strengths in the knowledge of an enlightened person. Including the concept of the subject of cognition in the ontology of the unity of differencemultidimensional poly-essential autopoetic integrity, the anthropologization of science is intended to revive the ancient idea in the unity of truth ("ἀλήθεια"), education ("παιδεία") and skill ("τέχνη") of a scientist, defining the ideal of a modern human-transfessional.

З урахуванням антропологічних тенденцій у сучасній науці мета статті полягає в аналізі проблеми суб’єкта пізнання, філософсько-психологічному обґрунтуванні необхідності доповнення його концептом "особистість дослідника". Теоретичний базис. Автори спираються на постнекласичний методологічний інструментарій та основні принципи теорії складності (автопоезиса, авто-еко-організації, синергії, сизигії, цільової і циклічної детермінації), а також теоретичні положення епістемологічного конструктивізму (енактивізм), результати теоретичних і емпіричних психологічних досліджень, в яких виявлено психологічні особливості потенціалу самореалізації особистості, схильної до інноваційно-дослідницької діяльності і трансфесіоналізму, в тому числі, ресурси і резерви особистості дослідника. Наукова новизна. Поняття суб’єкта (наукового) пізнання розширено концептом "особистість дослідника" і похідними концептами, які описують динаміку самогармонізації створювальних сил і можливості самоздійснення обізнаної людини, розкривають міру співвідношення в пізнанні суб’єктивного і об’єктивного вимірів її життєдіяльності. Обґрунтовано, що подальший аналіз проблеми антропологізації науки потребує відповідних онто-епістемологічних підстав, що розкривають єдність пізнанняосвіченості-майстерності як сутнісну характеристику зрілості особистості дослідника наукових знань. Висновки. У контексті антропологічних зрушень у сучасній науці актуалізується філософсько-психологічний аналіз проблеми суб’єкта пізнання. Психологічні дослідження доводять доцільність використання концепту "особистість дослідника" як базового для розуміння становлення освіченої людини-творця, здатної до авто-екоорганізації, самотрансенденції і сизигії з Всесвітом на різних рівнях інноваційно-дослідницької діяльності. Самоздійснення особистості-дослідника – це шлях-пошук автентичності мультиформної єдності життя, особистого сенсу наукової істини і самогармонізації створювальних сил знання обізнаної людини. Включаючи поняття суб’єкта пізнання в онтологію єдності різницево-багатовимірної полісутнісної автопоетичної цілісності, антропологізація науки покликана відродити античну ідею єдності істини ("ἀλήθεια"), освіченості ("παιδεία") і майстерності ("τέχνη") науковця, визначаючи ідеал сучасної людини-трансфесіонала.

С учетом антропологических тенденций в современной науке цель статьи заключается в анализе проблемы субъекта познания, философско-психологическом обосновании необходимости дополнения его концептом "личность исследователя". Теоретический базис. Авторы опираются на постнеклассический методологический инструментарий и основные принципы теории сложности (автопоезиса, авто-экоорганизации, синергии, сизигии, целевой и циклической детерминации), а также на теоретические положения эпистемологического конструктивизма (енактивизм), результаты теоретических и эмпирических психологических исследований, в которых обнаружены психологические особенности потенциала самореализации личности, склонной к инновационно-исследовательской деятельности и трансфессионализму, в том числе, ресурсы и резервы личности исследователя. Научная новизна. Понятие субъекта (научного) познания расширено концептом "личность исследователя" и производными концептами, которые описывают динамику самогармонизации созидательных сил и возможности самореализации знающего человека, раскрывают меру соотношения в познании субъективного и объективного измерений его жизнедеятельности. Обосновано, что дальнейший анализ проблемы антропологизации науки требует соответствующих онтоэпистемологических оснований, раскрывающих единство познания-образованности-мастерства как сущностную характеристику зрелости личности исследователя научных знаний. Выводы. В контексте антропологических сдвигов в современной науке актуализируется философско-психологический анализ проблемы субъекта познания. Психологические исследования доказывают целесообразность использования концепта "личность исследователя" как базового для понимания становления образованного человека-творца, способного к авто-эко-организации, самотрансценденции и сизигии с Вселенной на разных уровнях инновационноисследовательской деятельности. Самореализация личности-исследователя – это путь-поиск автентичности мультиформного единства жизни, личного смысла научной истины и самогармонизации созидательных сил знания образованного человека. Включая понятие субъекта познания в онтологию единства разностномногомерной полисущностной автопоетичной целостности, антропологизация науки призвана возродить античную идею единства истины ("ἀλήθεια"), образованности ("παιδεία") и мастерства ("τέχνη") ученого, определяя идеал современной человека-трансфесионала.