Abstract:
Гіперактивний сечовий міхур (ГАСМ) представляє собою симптомокомплекс, при розвитку якого з'являються досить сильні позиви до сечовипускання (ургентність), з наявністю або без асоційованого з ургентністю нетриманням сечі (НС), що зазвичай супроводжуються частим сечовипусканням і ноктурією, при цьому відсутні явні патологічні зміни в самому сечовому міхурі (СМ) та немає порушень хімічного складу сечі. Результати епідеміологічних досліджень показали, що поширеність симптомів ГАСМ виявляється в 7–27% випадків у чоловіків і в 9–43% випадків у жінок. Поширеність симптомів ГАСМ зростає з віком у обох статей. 38% чоловіків і 49% жінок у віці до 39 років відчувають симптоми ГАСМ, а у віці 40-59 років таких хворих вже 51% серед чоловіків і 56% серед жінок. Так само, повідомлялося, що НС також більш поширене серед жінок. Якщо поширеність ГАСМ з або без НС у жінок майже однакова (9,3% і 7,6%), то у чоловіків поширеність ГАСМ з НС (2,6%) набагато нижче, ніж поширеність ГАСМ без НС (13,4%). Проте, НС збільшується з віком у обох статей, у жінок після 44 років з 2 до 19% і у чоловіків до 64 року від 0,3% до 9%. У жінок спостерігається стійке зростання поширеності ГАСМ з НС протягом усього життя, у чоловіків основне збільшення поширеності ГАСМ з НС відбувається тільки після 65 років. Крім того, ургентне сечовипускання і НС, зі слів хворих, найбільш «неприємні» симптоми ІГАСМ. Вони завдають найбільший негативний вплив на якість життя, нерідко викликаючи нервово-психічні розлади, а у важких випадках завдають соціальні проблеми на рівні спілкування з родичами та колегами по роботі, змушують змінювати звичний спосіб життя пацієнтів, залишити улюблену роботу і проводити більшу частину свого часу вдома, поблизу туалету. Метою дослідження було визначити диференційований підхід до медикаментозної терапії хворих на гіперактивний сечовий міхур з ургентним нетриманням сечі.
