Незважаючи на екстраординарний прогрес у сфері вакцинації велика кількість дітей за останнє десятиліття, 24 мільйони дітей, або майже 20% дітей, які народжуються щороку, не отримують повного курсу планових щеплень протягом їх першого року життя. Метою статті є аналіз правових засад вакцинації в України, порівняючи підхід вітчизняного законодавця до вакцинації з іноземним досвідом. Методи дослідження вибираються на основі цілі дослідження. Для встановлення об›єктивності та обґрунтованості наукових положень та висновків у ході проведеного дослідження було використано комплекс загальнонаукових та спеціальних наукових методів, зокрема: формальний правовий метод; порівняльний правовий метод; метод прогнозування та моделювання; історико-правовий метод. У країнах з епідеміями може бути встановлено надзвичайний стан та карантинні заходи та вакцинація для здійснення права на колективне здоров›я, що може обмежувати право на особисте здоров›я шляхом обмеження права на згоду на вакцинацію. У результаті дослідження можливо зробити наступний висновок, що в світовій практиці відсутній єдиний підхід щодо визнання право на вакцинацію, як право людини, чи як обов’язок задля збереження епідеміологічної безпеки держави. Враховуючи той факт, що інфекційні захворювання еволюціонують, змінюють свою форму, єдиним ефективним засобом не допущення пандемій, які можуть ставити під сумнів існування людини, як біологічного виду, є система вакцинації.
Despite the extraordinary progress made in the feld of vaccination, a large number of children in the last decade, 24 million children, or nearly 20% of children born every year, do not receive a full plan for vaccination during their frst year of life. The aim: The purpose of the article is to analyze the legal framework of vaccination in Ukraine, comparing the approach of the domestic legislator to the vaccination with foreign experience. Methods of research are selected based on the goal of the study. In order to establish the objectivity and validity of scientifc statements and conclusions, during the conducted research a complex of general scientifc and special scientifc methods was used, in particular such as: the formal legal method; comparative legal method; the method of forecasting and modeling; historical-legal method. In countries with epidemics, a state of emergency can be established and quarantine measures and vaccination to exercise the right to collective health, which may limit the right to individual health by limiting the right to consent to vaccination. It is concluded that in world practice there is no single approach to the recognition of the right to vaccination, as a human right, or as a duty to preserve the epidemiological security of the state. It has been proved that infectious diseases evolve, change their form, the only effective means of preventing pandemics, which may question the existence of man as a biological species, is the vaccination system.
