The article presents the results of the theoretical review of the evolution of views on the issue of psychological determinants of researcher’s personality self-realization. There has been conducted the analysis of the conditions of the transformation of personality self-realization as an accompanying phenomenon in the development of research activity subject into the process of creative conscious researcher’s personality self-realization. There has been carried out an
empirical study in the framework of post-nonclassical paradigm involving 114 respondents (students and post-graduates of Odessa National Medical University), for whom the intensity of the researched component is significant. In order to conduct the qualitative analysis of the conditions of transformation of personality self-realization as an accompanying phenomenon in the development of research activity subject into conscious researcher’s personality self-realization, the
sampling has been divided into four groups according to the following criteria: 1) active participation in scientific and research work, 2) the expressiveness of the researched component in the structure of researcher’s personality. There have been used such methods as observation, conversation, as well as the following standardized methods: selfactualization test (by Yu. Alioshyna, L. Gozman et al.), the questionnaire of dominant instincts (by V. Harbuzov), the questionnaire of Professional preferences (by J. Holland), the test “The ability to self-government” (N. Peisakhov), O. Yeliseiev’s technique “Motivation constructiveness“, the individually-typological questionnaire (by L. Sobchik), the method of assessment of personality’s innovative potential manifestation (by Yu. Vlasenko). The analysis of the obtained results allows to assume that the transformation of self-realization level and the transition from the reproductive type of research to the innovational one is associated not so much with researcher’s interests in this kind of activities, his/her professional skills and experience, but with the level of harmony, coherence and co-evolution of the systems “man – profession” and “personality – research activity”.
У статті представлено результати теоретичного аналізу еволюції поглядів щодо проблеми психологічних детермінант самореалізації особистості дослідника. Було зроблено спробу емпіричного дослідження цього феномену в межах постнекласичного підходу як «виникнення причини», проведено аналіз умов переходу від самореалізації як супутнього явища в становленні суб’єкта дослідницької діяльності до усвідомленої творчої самореалізації особистості дослідника. У дослідженні взяли участь 114 респондентів, для яких вираженість дослідного компонента є професійно значущою: студенти і аспіранти медичного університету. З метою проведення якісного аналізу умов трансформації процесу самореалізації особистості як супутнього явища в становленні суб’єкта дослідницької діяльності в усвідомлену самореалізацію особистості дослідника з вибірки випробовуваних були виділені чотири групи респондентів за двома критеріями: 1) активність участі в науково-дослідній роботі, 2) вираженість дослідного компонента в структурі особистості професіонала. Було використано такі методи, як спостереження, бесіда, а також стандартизовані методики: самоактуалізаціонний тест (Ю. Е. Альошина, Л. Я. Гозман та ін.), запитальник для виявлення домінуючого інстинкту (В. І. Гарбузов), опитувальник професійних переваг (Дж. Холланд), тест «Здатність до самоврядування» (Н. М. Пейсахов), методика О. П. Єлісеєва «Конструктивність мотивації», індивідуально-типологічний опитувальник (Л. Н. Собчик), методика оцінки прояву інноваційного потенціалу особистості (Ю. А. Власенко). Аналіз отриманих результатів дозволив припустити, що трансформація рівня самореалізації та перехід від репродуктивного типу дослідницької діяльності до інноваційної пов’язаний не стільки з наявністю інтересів суб’єкта до дослідницької діяльності, рівнем його здібностей та досвіду, скільки з рівнем зв’язку і когерентності систем «людина – професія» та «особистість – дослідницька діяльність», та їх коєволюції.
В статье представлены результаты теоретического анализа эволюции взглядов на проблему психологических детерминант самореализации личности исследователя. Была предпринята попытка эмпирического исследования данного феномена в рамках постнеклассической парадигмы как «возникновение причины»; проведѐн анализ условий трансформации процесса самореализации личности как сопутствующего явления в становлении субъекта исследовательской деятельности в осознанную самореализацию личности исследователя. Анализ полученных результатов позволяет говорить о том, что трансформация уровня самореализации, переход от репродуктивного типа исследовательской деятельности к инновационной связаны не столько с исследовательскими установками субъекта, его способностями и опытом научно-исследовательской деятельности, сколько с уровнем связи, когерентности и коэволюции систем «человек – профессия» и «личность – научноисследовательская деятельность».
