Тенденція трансдисциплінарності науки та пошук принципів
об’єднання різних наукових дисциплін у цілісну систему, посилені прагненням до створення єдиної картини світу, в якій поєднувалися б раціональні та позараціональні компоненти, обумовили
зростання актуальності досліджень, що спрямовуються на розробку способів узгодження
наукових і релігійних пошукових русел у комплексній гносеолого-методологічній програмі. Це
передбачає вивчення як тих особливостей науки і релігії, що сприяють епістемологічній інтеграції цих видів знання, так і тих, що через принципову специфічність завжди запобігатимуть
повній монолітизації подібного плану.
Мета статті – осмислення схильності науки і релігії до фундаментального оновлення,
набуття нових властивостей (один з обраних для зіставлення критеріїв епістемологічного
профілю) в загальному контексті обґрунтування можливості їхнього несуперечливого й продуктивного співрозвитку.
Методи дослідження: компаративістський аналіз – як підстава дослідження такої властивості науки й релігії, як схильність/несхильність до принципового динамізму, розвитку,
в контексті виявлення як суперечливих (одна щодо одної), так і спільних їхніх епістемологічних
особливостей; епістемологічне моделювання – як базис розробки єдиного (комплексного) підходу, у якому було б враховано і органічно узгоджено гносеолого-методологічні потенції науки
та релігії.
Результати дослідження. Здійснене у статті зіставлення науки й релігії за критерієм
схильності до динамізму, фундаментального оновлення, розвитку показало принципову специфічність однієї культурно-пізнавальної форми на тлі іншої.
Релігійне знання, що ґрунтується на абсолютистському формулюванні метафізичних, антропологічних, морально-ціннісних принципів та імперативів, отримує таким чином консервативний (загалом) характер. Проте доктринальна перманентність не відкидає готовність
релігії до помірного оновлення, викликаного суттєвими запитами соціально-культурного
життя, що модернізується. Навпаки, наукове знання відрізняється принциповою динамічністю, новаційним характером. Фальсифікаційний (К. Поппер) спосіб демаркації наукового
знання від ненаукового (використовується разом з верифікаційним) є орієнтованим на обґрунтування методологічної можливості спростування теорії (через пошук «аномалій»),
виявлення меж її застосування, що, своєю чергою, виступає необхідною умовою її розвитку,
вдосконалення.
Попри зазначену відмінність науки і релігії висловлено гіпотезу, що у знанні комплексного
плану концептуальні положення як стала компонента можуть узгоджуватися з динамічними інтерпретаційними елементами щодо структурних і субстратних рівнів епістемологічної
системи.
The trend of transdisciplinarity of science and the search for principles
of unifying various scientific disciplines into a holistic system, reinforced by the desire to create
a unified picture of the world, in which rational and non-rational components would be combined,
have led to an increase in the relevance of research aimed at developing ways to coordinate
scientific and religious research trajectories in a comprehensive epistemological and methodological
program. This involves the study of both those features of science and religion that contribute to
the epistemological integration of these types of knowledge, and those that, due to their fundamental
specificity, will always prevent the complete unification of such a plan.
The purpose of the article is to examine the tendency of science and religion toward fundamental
renewal and the acquisition of new properties (one of the criteria selected for comparing
the epistemological profile) in the general context of substantiating the possibility of their noncontradictory and productive co-development. Research methods: comparative analysis – as the basis for studying such a property of science
and religion as an inclination/resistance to fundamental dynamism, development, in the context
of identifying both contradictory (in relation to each other) and common epistemological features;
epistemological modelling – as a basis for developing a comprehensive (complex) approach, that
would take into account and organically harmonize the epistemological and methodological potentials
of science and religion.
Research results. The comparison of science and religion carried out in the article according to
the criterion of tendency to dynamism, fundamental renewal, development showed the fundamental
specificity of one cultural and cognitive form against the background of another. Religious
knowledge, based on the absolutist formulation of metaphysical, anthropological, moral-value
principles and imperatives, thus acquires a conservative (in general) character. However, doctrinal
permanence does not rule out the readiness of religion for moderate renewal caused by the essential
demands of modernizing socio-cultural life. On the contrary, scientific knowledge is distinguished
by its fundamental dynamism and innovative character. Popper’s falsification as a demarcation
criterion between science and non-science (used together with verification) is oriented towards
substantiating the methodological possibility of refuting a theory (through the search for «anomalies»),
identifying the limits of its application, which, in turn, is a necessary condition for its development
and improvement. Despite the above-mentioned difference between science and religion, the hypothesis
is expressed that in the complex forms of knowledge, conceptual principles, as a stable component,
can be combined with dynamic interpretative elements regarding the structural and substrate levels
of the epistemological system.
