Нативна, хронологічна, апостеріорна складові людського часового виміру на прикладі творів М. Пруста.

Abstract

The problem of defining purely human time among various time forms remains relevant, because the anthropological components have been considered partially. Human time is also interpreted as condition, environment, as the cultural, social and historical context of life, the experience of a particular person. In the above aspect, a reception arises between the modern era of M. Proust’s time and the contemporary post-postmodern cultural and social crisis, which makes our topic relevant in the historical and social temporal context of human life. The purpose of article is to explore the complexity of anthropological time and invent a purely human temporal dimension, which we see in chronological, native, natural for humans, age-related time, for which we consider the most successful model to be the hero Marcel of M. Proust’s seven novels, which reproduce the seven age-related states of man and are composed into a holistic temporal human structure. Methods of research: hermeneutic, interpretation, phenomenological, onomastic, allusion, irony, provocation, deconstruction of postmodernism. Results of research. We consider the hero Marcel from M. Proust’s novels “In Search of Lost Time” as a model for analyzing the problem of human time. The above model clearly shows the significance of introducing purely human components of meaning related to the interpretation of time. The nativity of time, chronology, and seven age states created an ironic concept of age of Markelka, using the onomastic method. The basis is the chronological concept of time as linear, quantitative, sequential time, which correlates with native time in the specified properties. It is important to introduce and increase the significance of the concept of conditions, the cultural and social environment of a person, that is, the context that requires a hermeneutic research method. We then contradict Kant’s a priori concept of human experience to shape human time, making human time, an a posteriori concept. Conclusions. 1. Native time is interpreted and recognized as the natural age-related states of a person using the example of the hero Marcel in M/Proust’s work as a chronological, natural, age-related model. 2. The importance of the concepts of conditions and environment as a component of human time has been increased. 3. They introduced an a posteriori component into the concept of human time, that is, human experience, which acts as an antithesis to Kant’s a priori concept of time. 4. Human time is characterized as chronological, native, age-related, experiential, a posteriori, culturally and socially conditioned, contextual, and holistic.

Актуальність проблеми. Проблема визначення суто людського часу серед різних часових форм залишається актуальною, тому що антропологічні складові було розглянуто частково. Людський час інтерпретується також як умови, середовище перебування, як культурно-соціальний та історичний контекст життя, досвід конкретної людини. В наведеному аспекті виникає рецепція між добою модерну часів М. Пруста та сучасною постпостмодерною культурно-соціальною кризою, що робить нашу тему актуальною у історико-соціальному часовому контексті життя людини. Мета статті дослідити багатоскладність антропологічного часу та винайти суто людський часовий вимір, який вбачаємо у хронологічному, нативному, природному для людини, віковому часі, для чого найбільш вдалою моделлю вважаємо героя Марселя семи романів М. Пруста, які відтворюють сім вікових станів людини і складаються у цілісну часову людську структуру. Методи: герменевтичний, інтерпретативний, феноменологічний, алюзії, ономастичний, іронії, провокації, деконструкції постмодернізму. Результати дослідження. Моделлю для аналізу проблеми людського часу ми вважаємо героя Марселя романів М. Пруста серії «У пошуках втраченого часу». Вказана модель наявно показує значущість уведення суто людських складових значень, що пов’язані з інтерпретацією часу. Нативність часу, хронологічність та сім вікових стaнів створило іронічний концепт вікового маркелки, із застосуванням ономастичного методу. Підставою виступає хронологічна концепція часу як лінійний, кількісний, послідовний час, що корелює з нативним у вказаних властивостях. Важливо увести та підвищити значущість поняття умов, культурно-соціального середовища перебування людини, тобто контексту, який потребує герменевтичного методу дослідження. Далі ми вступаємо у протиріч з кантівською апріорною концепцією часу, уводячи поняття людського досвіду для формування людського часу, що робить людський час апостеріорною концепцією. Висновки. 1. Нативний час інтерпретовано та визнано природними віковими станами людини на прикладі героя Марселя творчості М. Пруста як хронологічної, природної, вікової моделі. 2. Підвищено значення понять умов, середовища перебування як складової людського часу. 3. Увели у поняття людського часу апостеріорну складову, тобто досвід людини, що виступає антитезою до кантівської апріорної концепції часу. 4. Людський час характеризується як хронологічний, нативний, віковий, досвідний, апостеріорний, культурно-соціально обумовлений, контекстний, цілісний.