У статті розглянуто різні підходи до визначення особистісної стійкості, яка є важливим показником успішної адаптації індивіда до стресових ситуацій та
кризових подій. Стійкість трактується як здатність особистості не лише зберігати свою цілісність у складних умовах, але й використовувати їх для свого зростання
та розвитку. В умовах невизначеності, криз та стресових ситуацій особистісна стійкість виступає захисним ресурсом, що дозволяє зберігати психічне здоров’я та
адаптивні можливості. Основна увага у статті приділяється аналізу зовнішніх і внутрішніх чинників стійкості, зокрема, таким ресурсам, як віра, надія, прийняття себе та інших, терпіння, здатність до встановлення позитивних взаємин. Особистісна стійкість також включає здатність індивіда до когнітивної гнучкості, що виявляється у
вмінні перебудовувати плани та очікування, адаптуючи їх до нових умов. Процес розвитку стійкості може мати як захисний, так і проактивний характер, дозволяючи
особистості не лише справлятися з труднощами, але й виявляти нові можливості для особистісного зростання. Психологічні дослідження стверджують, що розвиток
таких ресурсів, як внутрішня мотивація, здатність до саморегуляції та здатність до самоприйняття, мають ключове значення для підвищення особистісної стійкості в умовах зовнішніх загроз і невизначеності. Дослідження також акцентують увагу на тому, що важливими копінг-стратегіями, які допомагають подолати стрес, є позитивна переоцінка та планування вирішення проблеми. Це дозволяє не тільки знижувати рівень тривожності, але й ефективно сприяти особистісному розвитку. Менш ефективними, за результатами досліджень, є стратегії, орієнтовані на пошук зовнішньої підтримки або уникнення відповідальності, оскільки вони не сприяють внутрішній стійкості особистості. Таким чином, особистісна стійкість є багатогранним явищем, яке включає комплекс психологічних ресурсів та адаптивних стратегій, що допомагають людині зберігати баланс та емоційне благополуччя в умовах кризи. Дослідження цих механізмів є важливим для розробки програм психологічної підтримки та інтервенцій, спрямованих на зміцнення життєстійкості та резильєнтності в складних життєвих обставинах.
The article examines various approaches to defining personal resilience, which is an important indicator of an individual's successful adaptation to stressful situations and crises. Resilience is understood as the ability of a person not only to maintain their integrity in difficult conditions but also to use these circumstances for personal growth and development. In conditions of uncertainty, crises, and stressful situations, personal resilience serves as a protective resource that allows individuals to maintain mental health and adaptive capabilities. The article focuses on the analysis of external and internal factors of resilience, particularly such resources as faith, hope, self-acceptance, acceptance of others, patience, and the ability to establish positive relationships. Personal resilience also includes the individual's ability to exhibit cognitive flexibility, manifested in the ability to adjust plans and expectations, adapting them to new conditions. The development of resilience can have both a protective and proactive nature, allowing a person not only to cope with difficulties but also to discover new opportunities for personal growth. Psychological studies suggest that the development of such resources as internal motivation, self-regulation, and self-acceptance plays a crucial role in enhancing personal resilience in the face of external threats and uncertainty. The research also highlights that important coping strategies that help overcome stress include positive reappraisal and problem-solving planning. These strategies not only help reduce anxiety levels but also effectively contribute to personal development. Less effective strategies, according to the studies, are those aimed at seeking external support or avoiding responsibility, as they do not contribute to internal resilience. Thus, personal resilience is a multifaceted phenomenon that encompasses a set of psychological resources and adaptive strategies that help individuals maintain balance and emotional well-being during crises. Research into these mechanisms is essential for the development of psychological support programs and interventions aimed at strengthening resilience and the ability to thrive in challenging life circumstances.
