The purpose of the article is to comprehend the Husserlian model of constituting temporal modes through the
ability of intentional "retentional-protentional" consciousness, as well as to clarify the possibility of interpreting its
positions in the reconstruction of the concept of anthropic time. Theoretical basis. The theoretical framework of the
research includes: 1) the interpretation of the phenomenological reflection of "time-consciousness" by E. Husserl in
the context of solving the problem of phased-differentiation of this form of temporality; 2) the concept of anthropic
time (V. Khanzhy). Originality. For the first time in research literature, the possibilities of applying the ideas of
Husserl to the reconstruction of the concept of anthropic time are considered through the interpretation of the phenomenological solution to the problem of temporality, proposed and specified in Husserl’s "time-consciousness"
concept. Conclusions. The comprehension of the Husserlian model of intentionality of consciousness through the
"grasping-from-now" and the constitution of phases of phenomenological time through the component of "exitingfrom-now" showed that solving the problem of phased-differentiation of phenomenological time leads to the observation of the impossibility of isolating the modes of past, present, and future as self-sufficient and unconditional.
More accurate indications, based on the constitutive intentionality of consciousness on the "grasping-from-now"
phases of time (as conventional), are as follows: a) the abilities of retention and recollection are the foundation for
the constitution of the past and its connections to the present; b) the perception establishes the basis for the phase of
the present itself; c) the possibilities of protention and anticipation (as forms of imagination) constitute the future
and its connections to the present. By the concept of retention, Husserl fixes a certain primary memory (the present
"now" of a past interval), which enables retaining the past in the present. The category of recollection or secondary
memory is used by the philosopher to refer to the self-sufficient reproduction of past experiences (without being
joined to present perception). The fundamental difference between recollection and retention is that the former represents a temporal interval, grasping its content and reproducing it as it was in the past, while in the latter, the perceived duration is presented as a fragment of time that has just passed. According to the German philosopher, the
"grasping" of the present phase is performed by perception. Through the constitutive intentionality of consciousness,
perception synthesizes the results of primary-actual activity and retentional holding of duration. The second part of
the article will present solutions to the following research tasks: 1) analysis of the possibilities of protention and
anticipation in constituting the future and its connections with the present; 2) understanding the possibility of using
interpreted forms of Husser’s ideas in reconstructing the concept of anthropic time.
Мета. У статті передбачено осмислити гуссерлівську модель конституювання часових модусів через
здатності інтенційованої "схопленням-з-тепер" свідомості, а також з’ясування можливості інтерпретації її
положень у реконструкції концепції антропного часу. Теоретичний базис. Підґрунтям дослідження є:
1) інтерпретація феноменологічної рефлексії "часу-свідомості" Е. Гуссерля в контексті розв’язання
проблеми пофазової диференціації цієї форми темпоральності; 2) концепція антропного часу (В. Ханжи).
Наукова новизна. Уперше в дослідницькій літературі через інтерпретацію феноменологічного розв’язання
проблеми темпоральності, запропонованого та конкретизованого Гуссерлем у концепції "часу-свідомості",
розглянуто можливості докладання ідей німецького філософа до реконструкції концепції антропного часу.
Висновки. Осмислення гуссерлівської моделі інтенційованості свідомості "схопленням-з-тепер" та
конституювання фаз феноменологічного часу через компоненту "виходу з теперішнього" показали, що
розв’язання проблеми пофазової диференціації феноменологічного часу призводить до констатації
неможливості виділення модусів минулого, теперішнього та майбутнього як автономних і безумовних.
Доречнішими, виходячи з того, що свідомість є сутнісно інтенційованою на конституювання фаз часу (як
умовних) через "схоплення-з-тепер", є такі ключові позиції: а) можливості ретенції та спогаду виступають
підставою конституювання колишнього та його зв’язків із теперішнім; б) через сприйняття фундується фаза
самого теперішнього; в) здатності протенції та антиципації (як форми уяви) конституюють прийдешнє та
його зв’язки з теперішнім. Поняттям ретенції Гуссерль фіксує певну первинну пам’ять (нинішнє "тепер"
колишнього інтервалу), що дає можливість утримувати минуле в теперішньому. Категорією спогаду, або
вторинної пам’яті, філософ позначає самодостатнє відтворення минулих переживань (без приєднання до
теперішнього сприйняття). Принциповою відмінністю спогаду від ретенції є те, що перший ре-презентує
часовий інтервал, схоплений у його змісті, відтворюючи такий із колишнього, тоді як друга сприйняту
тривалість презентує як фрагмент часу, що дійсно мав місце і тільки-но минув. Схоплення фази
теперішнього, на думку німецького філософа, виконує сприйняття. Через конститутивну інтенційованість
свідомості у сприйнятті відбувається синтез результатів первинно-актуальної активності та ретенційного утримання тривалості. У другій частині статті буде представлено розв’язання таких дослідницьких завдань:
1) аналіз можливостей протенції та антиципації в конституюванні майбутнього та його зв’язків із
теперішнім; 2) осмислення можливості використання інтерпретованих форм гуссерлівських ідей у
реконструкції концепції антропного часу.
