У статті досліджено сутність та зміст психологічного типу праворозуміння, одним із засновників якого є Л. Петражицький. Зазначається, що звернення
до творчого надбання вітчизняних правових шкіл, включно психологічної, має за
мету методологічно і концептуально збагатити сучасні дослідження у національному правознавстві і їх оптимізувати. Це дає можливість уникнути помилок, які
вже були подолані попереднім вітчизняним правовим досвідом, та, з урахуванням
цього, творчо переорієнтуватися у наших звичних способах думати й говорити про
державу і право. Встановлено, що спільним витоком моралі і права є нормативна етика. Усі етичні явища Л. Петражицький поділяє на імперативно-атрибутивні (право) і суто імперативні (мораль). Акцентується увага на тому, що у сфері
правової свідомості мають місце двобічні, паристі суб'єктивні уявлення (суб’єкти
зобов’язання – суб’єкти права) і об’єктні (об’єкти зобов’язання – об’єкти права).
До того ж інтелектуальний склад моралі простіший, він має однобічний характер
(лише суб’єкти зобов’язання, лише об’єкти зобов’язання, без суб’єктів і об’єктів домагань). Робиться висновок, що синкретизм права і моралі Л. Петражицький конкретизує і поглиблює через поняття інтуїтивного права. Інтуїтивне право
констатує імперативно-атрибутивна совість. Гідність людини, її самостійність, її
самовизначеність – це первісні і головні елементи права, які утворюють у ньому
самодостатню мотивацію. Інтуїтивне право синонімічне природному, вони обидва
засвідчують, що моральний елемент завжди іманентний праву. Таким чином обґрунтовується «внутрішня» духовна сутність права. Тобто право лише «проявляється» у зовнішньому, просторово-часовому і тілесному світі, тоді як сферою його
справжнього життя залишається людський дух.
The article explores the essence and content of the psychological type of legal
thinking, one of the founders of which is L. Petrazhitsky. It is noted that the appeal
to the creative achievement of domestic law schools, including psychological, aims to
methodologically and conceptually enrich modern research in the national jurisprudence
and optimize it. This makes it possible to avoid mistakes that have already been
overcome by previous domestic legal experience, and, with this in mind, creatively
reorient ourselves to our usual ways of thinking and talking about the state and the
law. Established that the common source of morality and law is the normative ethics.
All ethical phenomena L. Petrazhitsky divides into imperative-attributive (right) and
purely imperative (morality). The emphasis is placed on the fact that in the field of legal
consciousness there are two-sided, partisan subjective representations (subjects of the
obligation – subjects of law) and object (objects of the obligation – objects of law). In
addition, the intellectual composition of morality is simpler, it is one-sided (only the
subjects of the obligation, only the objects of the commitment, without the subjects and
objects of claims). It is concluded that the syncretism of law and morality L. Petrazhitsky
specifies and deepens through the notion of intuitive law. Intuitive law states imperativeattributive conscience. The dignity of man, his autonomy, and self-determination are
the primitive and principal elements of law, which form in it self-sufficient motivation.
The intuitive law is synonymous with natural, they both attest that the moral element is
always inherent in law. Thus, the "inner" spiritual essence of law is substantiated. That
is, the right is only "manifested" in the external, spatial-temporal and bodily world, while
the sphere of his true life remains the human spirit.
В статье исследована сущность и содержание психологического типа правопонимания, одним из основателей которого является Л. Петражицкий. Отмечается,
что обращение к творческому наследию отечественных правовых школ, включая
психологической, имеет целью методологически и концептуально обогатить современные исследования в национальном правоведении и их оптимизировать. Это
дает возможность избежать ошибок, которые уже были преодолены предыдущим
отечественным правовым опытом, и, с учетом этого, творчески переориентироваться в наших привычных способах думать и говорить о государстве и праве.
Установлено, что общим истоком морали и права является нормативная этика. Все
этические явления Л. Петражицкий подразделяет на императивно-атрибутивные
(право) и чисто императивные (мораль). Акцентируется внимание на том, что в
сфере правового сознания имеют место двусторонние, парные субъективные представления (субъекты обязательства – субъекты права) и объектные (объекты обязательства – объекты права). К тому же интеллектуальный состав морали проще,
он имеет односторонний характер (только субъекты обязательства, только объекты
обязательства, без субъектов и объектов притязаний). Делается вывод, что синкретизм права и морали Л. Петражицкий конкретизирует и углубляет через понятие
интуитивного права. Интуитивное право констатирует императивно-атрибутивная
совесть. Достоинство человека, его самостоятельность, ее самоопределение – это
первобытные и главные элементы права, которые образуют в нем самодостаточную
мотивацию. Интуитивное право синонимично естественному, они оба показывают, что моральный элемент всегда имманентный праву. Таким образом обосновывается «внутренняя» духовная сущность права. То есть право только «проявляется»
во внешнем, пространственно-временном и телесном мире, тогда как сферой его
настоящей жизни остается человеческий дух.
