Introduction. It has been established that adhesions in the abdominal cavity are a natural protective and adaptive reaction in response to peritoneal damage, but excessive adhesions are not only a pathological process, but also causes intestinal obstruction in children in 62%.
Purpose: to study the pathogenetic aspects of prevention of surgical adhesions.
Results. A large number of preventive strategies have been proposed, which are aimed at certain adhesion etiopathogenesis zones, such as inflammation and exudation reduction; coagulation cascade inhibition, fibrin matrix and fibrin deposition formation; fibrinolysis process potentiation; fibroblast proliferation inhibition; neoangiogenesis inhibition; free radical oxidation prevention caused by hypoxia; prevention of contact between damaged peritoneal areas.
Conclusions. The problem of prevention of excessive intra-abdominal adhesions remains relevant due to imperfection of the existing variety of methods of prevention and treatment of adhesive intestinal obstruction, and one of the main tasks of its solution in children is to find a sparing and, at the same time, effective way to prevent excessive intra-abdominal adhesions at preoperative, intraoperative and postoperative stages.
Вступ. Встановлено, що спайкоутворення в черевній порожнині – природна захисна і пристосувальна реакція у відповідь на пошкодження очеревини, але надмірне спайкоутворення є не тільки патологічним процесом, а і в 62 % спричиняє непрохідність кишечника у дітей.
Мета: вивчення патогенетичних аспектів профілактики післяопераційного спайкоутворення.
Результати. Було запропоновано велику кількість превентивних стратегій, що направлені на окремі ділянки етіопатогенезу спайкоутворення, це зменшення явищ запалення та ексудації; пригнічення коагуляційного каскаду, формування фібринової матриці та депозиції фібрину; потенціювання процесу фібринолізу; інгібування проліферації фібробластів; пригнічення неоангіогенезу; профілактика вільнорадикального окиснення у наслідок гіпоксії; попередження контакту між пошкодженими ділянками очеревини.
Висновки. Проблема профілактики надмірного інтраабдомінального спайкоутворення залишається актуальною в силу недосконалості існуючого різноманіття способів профілактики і лікування спайкової непрохідності кишечника, а одним з основних завдань її рішення у дітей є вишукування щадного і, разом з тим, ефективного способу профілактики надмірного процесу інтраабдомінального спайкоутворення на доопераційному, інтра- та післяопераційному етапах.
Введение. Установлено, что спайкообразование в брюшной полости – естественная защитная и приспособительная реакция в ответ на повреждение брюшины, но чрезмерное спайкообразование является не только патологическим процессом, но и в 62 % приводит к непроходимости кишечника у детей.
Цель: изучение патогенетических аспектов профилактики послеоперационного спайкообразования.
Результаты. Было предложено большое количество превентивных стратегий, направленных на отдельные участки этиопатогенеза спайкообразования, это уменьшение явлений воспаления и экссудации; угнетение коагуляционного каскада, формирование фибриновой матрицы и депозиции фибрина; потенцирование процесса фибринолиза; ингибирование пролиферации фибробластов; угнетение неоангиогенеза; профилактика свободнорадикального окисления вследствие гипоксии; предупреждения контакта между поврежденными участками брюшины.
Выводы. Проблема профилактики интраабдоминального спайкообразования остается актуальной в силу несовершенства существующего многообразия способов профилактики и лечения спаечной непроходимости кишечника, а одной из основных задач ее решения у детей является поиск щадящего и, вместе с тем, эффективного способа профилактики чрезмерного процесса интраабдоминального спайкообразования на дооперационном, интра- и послеоперационном этапах.
