Abstract:
За останнє десятиліття спостерігаються негативні тенденції до зниження ефективності лікування туберкульозу. Це пов’язано з низкою негативних факторів: несвоєчасним виявленням хвороби, наявністю первинної резистентності мікобактерії туберкульозу до протитуберкульозних препаратів (ПТП) та появою не усунених побічних реакцій, перервою в лікуванні, зростанням поширених полікавернозних процесів з масивним бактеріовиділенням, хронізацією захворювання, супутньою ВІЛ-інфекцією. Також ускладнює клінічний перебіг та лікування туберкульозу неспецифічна мікрофлора в харкотинні, яка є ознакою присутності неспецифічних запальних процесів органів дихання. В значній мірі, виникнення цих тенденцій залежить від наслідків лікування: розповсюдженості залишкових змін в легенях, стану органів і систем, що постраждали від побічної дії ПТП препаратів та інших чинників. З метою посилення ефективності хіміотерапії туберкульозу та запобіганню цих наслідків є необхідним поєднання нетрадиційного введення ПТП та раціональної хіміотерапії з патогенетичними засобами лікування хворих на туберкульоз.
