Роль лазерної кореляційної спектроскопії в діагностиці пієлонефриту та гломерулонефриту

Abstract

Багаточисленними дослідженнями виявлена значність дослідження сечі та крові в діагностиці та оцінці перебігу різних захворювань в урології та нефрології. Незважаючі на введення нових методів дослідження, аналіз сечі лишається основним і часто єдиним методом, дозволяючим виявити та встановити характер беребігу захворювання нирок. Існуючий до цієї пори значно широкий діагностичний арсенал часто не дає відповіді на усі питання. У зв`язку з цим, перспективним важається використання в урологічній та нефрологічній практиці нового біофізичного методу- лазерної кореляційної спектроскопії. Одним з принципово важливим принципів методу в практиці біомедицинських досліджень є то, що він може використуватись для дослідження субфракційного складу будьякої біологічної рідини. Однією з переваг методу лазерної кореляційної спектроскопії (ЛКС) є можливість проводити дослідження безпосередньо на нативних біологічних рідинах, не використовуя їх фракціювання. Він не потребує використання реактивів, повністю автоматизован, є можливість швидкої та об`єктивної обробки здобутової інформації, а також архивування даних. Метою дослідження було вивчення патогномонічної счепленності параметрів сироваткого та сечового гомеостазу, встановлюємих за допомогою метода ЛКС, з нозологією основних нозологічних процесів (гострий та хронічний пієлонефрит, хронічний гломерулонефрит) та варіантом їх перебігу.

They have examined 144 patients with acute pyelonephritis, chronic pyelonephritis and chronic glomerulonephritis. Laser correlation spectroscopy use allowed to reveal pathognomical for the said pathology shifts of blood and urine gemostasis. The author states LCS more active use in the practice of urology and nephrology.