Сполучнотканинна дисплазія може реалізуватися
великою кількістю клінічних варіантів, і відповідно, надмірне
післяопераційне спайкоутворення може бути розглянуте як один
із проявів диспластико-залежних процесів. У переважаючий кількості обстежених дітей (93,8 %) СКН розвинулась на фоні наявного
синдрому дисплазії сполучної тканини, тобто наявність зовнішніх
ознак даного стану може слугувати предиктором розвитку спайкових післяопераційних ускладнень у дітей. Була визначена пряма
залежність між кількістю фенотипічних ознак ДСТ та розповсюдженістю інтраабдомінальних спайок. На наш погляд, це дозволяє
виявити серед дітей групи ризику розвитку перитонеальних спайок
на підставі зовнішніх ознак, що можуть бути визначені під час
загального огляду та не потребують додаткового часу чи обладнання. Відповідно, хірургічне лікування дітей з ознаками ДСТсиндрому, потребує комплексного підходу та застосування заходів
профілактики надлишкового спайкоутворення, зокрема
інтраопераційного використання антиадгезивних гелів.
Connective tissue dysplasia can be realized with a large
number of clinical variants, and accordingly, excessive postoperative
adhesion formation can be considered as a manifestation of dysplasticdependent processes. In the predominant number of surveyed children
(93.8%) CTD has developed on the background of existing connective
tissue dysplasia syndrome, i.e. the presence of external signs of this
condition may serve as a predictor of postoperative complications of
adhesions in children.
Direct correlation between the number of CTD phenotypic
characters and the prevalence of intra-abdominal adhesions was
determined. In our view, it allows to detect children at risk of peritoneal
adhesions on the basis of external features that can be identified during
general examination and do not require additional time or equipment.
Accordingly, the surgical treatment of children with signs of CTD
syndrome requires an integrated approach and the application of
measures to prevent excessive adhesion formation, including
intraoperative use of anti-adhesive gels.
Соединительно дисплазия может реализоваться
большим количеством клинических вариантов, и соответственно,
чрезмерное послеоперационное спайкообразования может быть
рассмотрено как одно из проявлений диспластико-зависимых
процессов. В большинства обследованных детей (93,8%) СКН развилась на фоне имеющегося синдрома дисплазии соединительной
ткани, то есть наличие внешних признаков данного состояния может служить предиктором развития спаечных послеоперационных
осложнений у детей. Была определена прямая зависимость между
количеством фенотипических признаков ДСТ и распространенностью интраабдоминальных спаек. На наш взгляд, это позволяет
выявить детей группы риска развития перитонеальных спаек на
основании внешних признаков, которые могут быть определены
во время общего осмотра и не требуют дополнительного времени
или оборудования. Соответственно, хирургическое лечение детей
с признаками ДСТ-синдрома требует комплексного подхода и
применения мер профилактики избыточного спайкообразования,
в частности интраоперационного использования антиадгезивных
гелей.
