Особливості хірургічного лікування вентральних гриж після вогнепальних поранень живота

Abstract

Останні десятиріччя характеризуються збільшенням числа збройних конфліктів, що супроводжується різким збільшенням кількості пацієнтів з вогнепальними пораненнями. За даними АТО та ООС, на сході України питома вага поранень живота становить 4-7%. Такі поранення нерідко супроводжуються значним руйнуванням органів черевної порожнини з розвитком перитоніту, а в подальшому – різноманітних ускладнень (неспроможність анастомозів, формування абсцесів, повторні кровотечі та ін.), що потребує повторних операційних втручань, та як наслідок – формування післяопераційних вентральних гриж [1, 2, 8]. Під час проведення операцій з приводу вентральних гриж після вогнепальних поранень живота хірурги, як правило, стикаються з такими проблемами, як значний злуковий процес у черевній порожнині (незалежно від строків, що минули з моменту поранення і виконання останніх операційних втручань на органах черевної порожнини) [3, 5, 7]; труднощі при закритті обширних дефектів м'язово-апоневротичного компонента передньої черевної стінки [4, 6]; контрактура передньої черевної стінки [1, 4]; розвиток абдомінального компартмент-синдрому в післяопераційному періоді [5, 8]. Дискутабельним залишається вибір строків, методу та обсягу оперативного втручання з приводу вентральних гриж, які утворилися після хірургічного лікування вогнепальних поранень живота [1, 3, 4, 5, 7]. Мета роботи – покращити результати хірургічного лікування вентральних гриж після вогнепальних поранень живота шляхом застосування лапароскопічних методик. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ Проведений аналіз лікування 21 пацієнта з післяопераційними вентральними грижами, що утворилися внаслідок проведення операцій з приводу вогнепальних поранень живота. Всі пацієнти були чоловіками у віці від 21 до 48 років. У 7-ми з них поранення були ізольованими (33,3%), у 12-ти – множинними (57,2%), у 2-х – поєднаними (9,5%). Кульові поранення живота спостерігались у 9-ти пацієнтів (42,8%), осколкові – у 12-ти (57,2%). 14 поранених перенесли одну операцію на органах черевної порожнини (66,7%), 5 – дві операції (23,8%), 1 – три операції (4,8%), 1 – п’ять операцій (4,8%). Розміри грижових воріт та ступінь ризику рецидивування визначали згідно з класифікацією SWE: W1 – 9 пацієнтів (42,9%), W2 – 8 (38,1%), W3 – (9,5%), W4 – 2 (9,5%). 3-м пацієнтам була виконана лапароскопічна алогерніопластика за методикою ІРОМ тефлоновим алотрансплантантом, який у 2-х випадках фіксували за допомогою герніостеплера, в 1-му – трансдермальними окремими швами тефлоновою ниткою. 10-ти пацієнтам була виконана алогерніопластика проленовим сітчастим трансплантантом за методикою sub lay з підм’язовими (в 6 випадках) або передочеревинним розміщенням (у 4-х випадках) сітки. 7-ми пацієнтам виконана алопластика за методикою on lay, та 1-му – аутопластика місцевими тканинами.

The results of treatment of 21 patients with postoperative ventral hernias, formed as a result of surgical treatment for gunshot wounds of the abdomen were analyzed. All patients are men aged 21-48 years. 3 patients underwent laparoscopic allohernioplasty according to the IPOM method with Teflon allograft, 10 patients underwent allohernioplasty with a prolenic mesh graft by the sub lay method, 7 patients underwent alloplasty using the on lay method and 1 – autoplasty with local tissues. Suppuration of wounds was not noted. The average bed-day after laparoscopic hernioplasty was 9.5 days, after open operations - 16.2 days. The advantage of laparoscopic hernioplasty over open operations was noted.