Відомо, що однією з особливостей раку
шийки матки (РШМ) на пізніх стадіях є місцевий прогресуючий
ріст із залученням у пухлинний процес сечових
шляхів при відсутності віддалених метастазів. До
68 % таких хворих на стадії Т3-Т4 мають ті чи інші
порушення уродинаміки. При цьому тяжкість стану
хворих найчастіше зумовлена саме наростаючою субренальною
нирковою недостатністю або лихоманкою,
пов’язаною з обструктивним пієлонефритом, які часто
трактуються як канцерогенна інтоксикація. У зв’язку з
цим будь-які методи спеціального протипухлинного
лікування визнаються малоперспективними навіть для
пацієнток без супутньої соматичної патології. Автори
провели ретроспективний аналіз лікування 11 пацієнток
із місцевопоширеним неметастатичним РШМ, який
включав як хірургічне лікування, так і неоад’ювантну
поліхіміотерапію (ПХТ). Отримані результати демонструють
доцільність мультимодального поетапного
лікування таких хворих порівняно з паліативним променевим
і симптоматичним лікуванням.
Local progressive tumor growth involving the urinary tract with no distant metastases is known to be one of
the features of cervical cancer in the advanced stages. Approximately 68 % of patients in stage T3-T4 have various uroevolution
disorders. The severity of their condition often is caused by an increasing renal failure or a fever, those are associated
with obstructive pyelonephritis and often are interpreted as the carcinogenic intoxication. Therefore, any special antineoplastic
therapy methods are considered as unpromising even for patients without concomitant diseases. The authors conducted
a retrospective analysis of 11 patients with the treatment of advanced non-metastatic cervical cancer, which included
both surgery and neoadjuvant polychemotherapy (PCT). Our results demonstrate the advisability of multimodal phasing
treatment of those patients, compared with palliative radiotherapy and symptomatic treatment.
Известно, что одной из особенностей рака шейки матки (РШМ) в поздних стадиях является местный
прогрессирующий рост с вовлечением в опухолевый процесс мочевых путей при отсутствии отдаленных метастазов.
До 68 % таких больных в стадии Т3-Т4 имеют те или иные нарушения уродинамики. При этом тяжесть их состояния
чаще всего обусловлена именно нарастающей субренальной почечной недостаточностью или лихорадкой,
связанной с обструктивным пиелонефритом, которые часто трактуются как канцерогенная интоксикация. В связи с
этим любые методы специального противоопухолевого лечения признаются малоперспективными, даже для пациенток
без сопутствующей соматической патологии. Авторами проведен ретроспективный анализ лечения 11 пациенток
с местнораспространенным неметастатическим РШМ, который включал как хирургическое лечение, так и неоадъювантную
полихимиотерапию (ПХТ). Полученные результаты демонстрируют целесообразность мультимодального
поэтапного лечения таких больных в сравнении с паллиативным лучевым и симптоматическим лечением.
