Мета дослідження: представити та обґрунтувати методики реконструкції ложа простати при виконанні лапароскопічної простатектомії у хворих на доброякісну гіперплазію простати (ДГП), спрямовані на профілактику
стриктури шийки сечового міхура, покращення гемостазу, зменшення об’єму ложа простати та прискорення його
регенерації, а також провести порівняльну оцінку безпосередніх і віддалених результатів відкритої та лапароскопічної залобкової простатектомії у пацієнтів із ДГП великих розмірів.. У дослідження включено 320 пацієнтів із ДГП об’ємом понад 80 мл, які перебували на
лікуванні у 2021–2026 роках. Лапароскопічну екстраперитонеальну транскапсулярну простатектомію виконано
200 хворим, відкриту залобкову простатектомію – 120 хворим. Розроблено та застосовано декілька варіантів
реконструкції ложа простати залежно від анатомічних особливостей гіперплазованих вузлів, розмірів ложа простати та діаметра шийки сечового міхура. Використовували тригонізацію шийки сечового міхура П-подібними та
V-подібними швами, формування широкого міхурово-уретрального анастомозу, а також методики звуження ложа
простати при його значних розмірах. Усім пацієнтам проводили стандартне клініко-лабораторне та інструментальне
обстеження з оцінкою уродинамічних показників. Інтраопераційні та післяопераційні ускладнення оцінювали за
класифікацією Clavien-Dindo. Статистичну обробку результатів виконували із застосуванням критеріїв Стьюдента
та Манна–Уітні. Середня тривалість лапароскопічної простатектомії становила 117,4±10,8 хв., відкритої – 81,1±17,4 хв.
Водночас середня інтраопераційна крововтрата була достовірно меншою після лапароскопічного втручання
(117,5±30,6 мл проти 520,5±67,4 мл; p<0,05). Післяопераційний ліжко-день склав 6,0±1,2 та 9,8±2,9 доби
відповідно. Переливання компонентів крові знадобилося 7,5% пацієнтів після відкритої простатектомії та не
проводилося після лапароскопічної. Частота безпосередніх ускладнень становила 3,5% після лапароскопічного
втручання та 33,3% після відкритої операції. Відновлення сечовипускання за показником максимальної швидкості
потоку сечі було однаково ефективним в обох групах. При аналізі віддалених результатів упродовж трьох років
спостереження частота ускладнень після лапароскопічної простатектомії становила 2,6%, після відкритої – 8,0%
(p<0,05). Запропоновані методики реконструкції ложа простати дозволили ефективно профілактувати розвиток
стриктур шийки сечового міхура, зменшити ризик інфекційно-запальних ускладнень та покращити умови за-
гоєння післяопераційної рани.
Висновки. Лапароскопічна екстраперитонеальна залобкова простатектомія із застосуванням диференційованих
методик реконструкції ложа простати є ефективним і безпечним методом хірургічного лікування ДГП великих
розмірів. Запропоновані способи реконструкції сприяють покращенню гемостазу, зменшенню ложа простати, про-
філактиці стриктури шийки сечового міхура та забезпечують меншу частоту безпосередніх і віддалених ускладнень
порівняно з відкритою залобковою простатектомією.
Aim. To present and substantiate techniques for reconstruction of the prostatic bed during laparoscopic prostatectomy
in patients with benign prostatic hyperplasia (BPH), aimed at preventing bladder neck stricture, improving hemostasis,
reducing the volume of the prostatic bed, and accelerating its regeneration, as well as to compare the immediate and
long-term outcomes of open and laparoscopic retropubic prostatectomy in patients with large BPH.
The study included 320 patients with BPH and prostate volume greater than 80 mL treated
between 2021 and 2026. Laparoscopic extraperitoneal transcapsular prostatectomy was performed in 200 patients, while
120 patients underwent open retropubic prostatectomy. Several techniques for prostatic bed reconstruction were developed
and applied according to the anatomical characteristics of hyperplastic prostatic nodules, the size of the prostatic bed,
and the diameter of the bladder neck. Reconstruction methods included bladder neck trigonization using U-shaped and
V-shaped sutures, formation of a wide vesicourethral anastomosis, and techniques for reducing the size of large prostatic
bed. All patients underwent comprehensive clinical, laboratory, and instrumental evaluation, including assessment of
urodynamic parameters. Intraoperative and postoperative complications were classified according to the Clavien-Dindo
system. Statistical analysis was performed using Student’s t-test and the Mann-Whitney U test. The mean operative time was 117.4±10.8 minutes for laparoscopic prostatectomy and 81.1±17.4 minutes for
open surgery. However, mean intraoperative blood loss was significantly lower in the laparoscopic group (117.5±30.6 mL
vs. 520.5±67.4 mL; p<0.05). The average postoperative hospital stay was 6.0±1.2 days and 9.8±2.9 days, respectively.
Blood transfusion was required in 7.5% of patients after open prostatectomy and in none of the patients after laparoscopic
surgery. The rate of in-hospital complications was 3.5% following laparoscopic intervention compared with 33.3% after
open surgery. Restoration of voiding function, assessed by maximum urinary flow rate, was equally effective in both
groups. During a three-year follow-up period, long-term complications occurred in 2.6% of patients after laparoscopic
prostatectomy and in 8.0% after open surgery (p<0.05). The proposed reconstruction techniques effectively prevented
bladder neck stricture formation, reduced the risk of infectious and inflammatory complications, and improved postope-
rative healing. Laparoscopic extraperitoneal retropubic prostatectomy combined with differentiated techniques of
prostatic bed reconstruction is an effective and safe surgical treatment for large BPH. The proposed reconstructive methods
improve hemostasis, reduce the size of the prostatic bed, prevent bladder neck stricture, and are associated with lower
rates of both early and long-term complications compared with open retropubic prostatectomy.