У статті представлено теоретико-емпіричний аналіз взаємозв'язку між соціальним інтелектом та стилями міжособистісної взаємодії у
практичних психологів. Актуальність теми зумовлена зростаючим інтересом
психологічної науки до проблеми професійного становлення фахівців
соціономічних професій та специфіки їхнього соціального функціонування. На
основі огляду концептуальних підходів до розуміння соціального інтелекту
(Е. Торндайк, Дж. Гілфорд, Н. Кантор, Дж. Ф. Кілстром, Г. Гарднер, Д. Гоулман)
та моделі міжособистісного функціонування особистості (Т. Лірі) теоретично
обґрунтовано гіпотезу про відносну автономність когнітивного та поведінководиспозиційного рівнів соціального функціонування у представників психологічної професії. Проаналізовано українські та зарубіжні дослідження,
присвячені вивченню соціального інтелекту психологів та особливостей їхньої
міжособистісної взаємодії. Емпіричне дослідження проведено на вибірці
практичних психологів (N = 60) із використанням методики Дж. Гілфорда
(адаптація Є. Михайлової) та методики діагностики міжособистісних стосунків
Т. Лірі. Статистичну обробку здійснено методами кореляційного аналізу
(коефіцієнти Спірмена та Пірсона). Результати засвідчили відсутність статистично значущих кореляційних зв'язків між загальним показником соціального
інтелекту та октантами міжособистісної взаємодії (r < 0,200; p > 0,05), що
інтерпретується в контексті специфіки фахової рефлексивності психологів та
ефекту обмеження дисперсії.
Внутрішня структура методики Гілфорда підтвердила свою конвергентну
валідність: усі субтести значуще корелюють із загальним показником
соціального інтелекту (r = 0,499–0,763; p < 0,01). Зроблено висновок, що
соціальний інтелект як когнітивна здатність та стиль міжособистісної взаємодії
як поведінковий патерн функціонують відносно автономно у вибірці фахівцівпсихологів. Підкреслено роль фахової рефлексивності, супервізійного досвіду та
поведінкової гнучкості як чинників, що опосередковують зв'язок між
когнітивним і поведінковим рівнями соціального функціонування. Визначено
перспективи подальших досліджень, пов'язані з аналізом медіаторних і модераторних чинників цього взаємозв'язку, зокрема рівня емоційного
вигорання та стажу практичної діяльності.
The article presents a theoretical and empirical analysis of the
relationship between social intelligence and interpersonal interaction styles in
practising psychologists. The relevance of the topic is driven by the growing scholarly
interest in the professional development of social-sector specialists and the specifics of
their social functioning. Drawing on a review of conceptual approaches to social
intelligence (E. Thorndike, J. Guilford, N. Cantor, J. F. Kihlstrom, H. Gardner, D.
Goleman) and the interpersonal personality model (T. Leary), the hypothesis of relative
autonomy between the cognitive and behavioural-dispositional levels of social
functioning in psychological professionals is theoretically substantiated. Ukrainian and
international studies on the social intelligence of psychologists and their interpersonal
interaction patterns are analysed.
The empirical study was conducted on a sample of practising psychologists (N
= 60) using the Guilford Social Intelligence Test (adapted by Ye. Mikhailova) and the
Leary Interpersonal Diagnostic Methodology. Statistical analysis employed Spearman
and Pearson correlation coefficients. Results showed no statistically significant
correlations between the overall social intelligence index and the Leary octants (r <
.200; p > .05), interpreted in terms of professional reflexivity specificity and the
restriction-of-range effect. The internal structure of the Guilford test confirmed its
convergent validity: all subtests correlated significantly with the total score (r = .499–
.763; p < .01).
It is concluded that social intelligence as a cognitive ability and interpersonal
style as a behavioural pattern operate relatively autonomously in a sample of
psychological professionals. The role of professional reflexivity, supervisory
experience and behavioural flexibility as mediating factors is highlighted. Directions
for further research involving mediator and moderator analysis are outlined.
