Червоний фолікулярний лишай (хвороба Девержі – ХД) є рідкісним хронічним поліетіологічним дерматозом із різноманітними клінічними проявами, що ускладнює його своєчасну діагностику та вибір оптимальної терапії. Мета роботи – проаналізувати клінічні особливості та тригерні чинники різних типів червоного фолікулярного лишаю. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз даних 23 пацієнтів із різними типами ХД, які перебували під нашим спостереженням упродовж 2019–2025 рр. Оцінено клінічні прояви, тригерні чинники, особливості перебігу захворювання та ефективність його терапії.Результати та обговорення. Найчастішим клінічним варіантом був класичний дорослий тип (60,9 %), який характе-ризувався відносно прогнозованим перебігом (3–6 міс). Атипові типи виявлено рідше (13,0 %), проте вони відзна-чалися тривалішим і стійкішим перебігом. У більшості пацієнтів діагностовано долонно-підошовну кератодермію, яку розглядали як важливий діагностичний та прогностичний критерій. В 34,8 % випадків встановлено зв’язок дебюту захворювання з вірусними інфекціями (ГРВІ – 17,4 %; ВІЛ – 8,7 %; COVID-19 – 8,7 %). ВІЛ-асо ційований тип характеризувалася тяжчим перебігом із регресуванням на тлі антиретровірусної терапії. Тяжкі типи, зокрема еритро-дермія, супроводжувалися значним погіршенням загального стану та недостатньою ефективністю стандартного ліку-вання. Застосування інгібіторів IL-17 продемонструвало позитивний клінічний ефект у резистентних випадках.Висновки. Червоний фолікулярний лишай є поліфакторним дерматозом, у розвитку якого важливу роль відіграють вірусні інфекції. Клінічні типи захворювання суттєво відрізняються за перебігом і прогнозом, що потребує дифе-ренційованого підходу до діагностики та лікування. Перспективним напрямом терапії пацієнтів з тяжкими типами захворювання є застосування таргетних препаратів, зокрема інгібіторів IL-17.
Pityriasis rubra pilaris (Devergie’s disease – DD) is a rare chronic polyetiological dermatosis with diverse clinical manifestations, which complicates timely diagnosis and the selection of optimal therapy.Objective – to analyze clinical features and trigger factors of different forms of pityriasis rubra pilaris.Materials and methods. A retrospective analysis of 23 patients with different forms of pityriasis rubra pilaris who were followed up between 2019 and 2025 was performed. Clinical manifestations, trigger factors, disease course, and treatment efficacy were evaluated.Results and discussion. The most common clinical variant was the classical adult type (60.9 %), characterized by a relatively predictable course (3–6 months). Atypical forms were less frequent (13.0 %) but demonstrated a more prolonged and persistent course. Palmoplantar keratoderma was a characteristic clinical feature of pityriasis rubra pilaris which determined its diagnostic and prognostic significance. In 34.8 % of cases, disease onset was associated with viral infections (acute respiratory viral infections – 17.4 %, HIV infection – 8.7 %, COVID-19 – 8.7 %). HIV-associated cases were characterized by a more severe course with regression observed during antiretroviral therapy. Severe forms, particularly erythroderma, were associated with significant deterioration of the general condition and limited effectiveness of conventional treatment. The use of IL-17 inhibitors demonstrated a positive clinical effect in resistant cases. Conclusions. Pityriasis rubra pilaris is a multifactorial dermatosis in which viral infections play an important role. Clinical forms differ significantly in course and prognosis, which requires a personalized diagnostic and therapeutic approach. Targeted therapy, in particular IL-17 inhibitors, appears to be a promising option for the treatment of severe forms of the disease.