Acute respiratory illnesses, collectively referred to as the "common cold," represent one of the most prevalent conditions worldwide, affecting billions of individuals annually and imposing an enormous socioeconomic burden estimated at over $40 billion per year in the United States alone. Despite their ubiquity, the etiopathogenesis of these conditions remains insufficiently understood and scientifically contested. Contemporary medicine attributes all common cold episodes exclusively to viral infections – predominantly rhinoviruses (30–50%), coronaviruses (10–15%), and other respiratory viruses. However, this monocausal viral paradigm fails to explain several welldocumented clinical and epidemiological inconsistencies: the onset of symptoms within minutes of cold exposure (far preceding any possible viral incubation period), the reversibility of symptoms upon rewarming, the absence of fever in a substantial proportion of cases, and the paradoxical age-related pattern of incidence in which elderly individuals – despite progressive immunosenescence – suffer fewer episodes than children or young adults. These unresolved contradictions call for a fundamental reassessment of the pathogenesis of cold-associated respiratory disease. Objective This narrative review critically examines the role of cold exposure and cold stress in the pathogenesis of acute upper respiratory tract disorders and proposes a novel conceptual framework – Acute Cold Respiratory Syndrome (ACRS) – as an independent nosological entity with clearly defined pathophysiological mechanisms, distinct diagnostic criteria, and specific clinical implications. The review further presents a paradigmatic shift from a pathogen-centric to a host-response model of the common cold, as proposed by Gozhenko et al.
Гострі респіраторні захворювання, що колективно позначаються терміном «застуда», є одними з найпоширеніших патологій у світі:
вони вражають мільярди людей щорічно та спричиняють колосальний соціально-економічний тягар, що перевищує 40 мільярдів
доларів на рік лише у США. Попри їх повсюдність, етіопатогенез цих захворювань залишається недостатньо вивченим і науково
дискусійним. Сучасна медицина пояснює всі прості простудні епізоди виключно вірусними інфекціями — переважно риновірусами
(30–50%), коронавірусами (10–15%) та іншими респіраторними вірусами. Однак ця моноказуальна вірусна парадигма не пояснює
низки добре задокументованих клінічних та епідеміологічних невідповідностей: розвиток симптомів протягом хвилин після
холодового впливу (задовго до будь-якого можливого інкубаційного періоду), оборотність симптомів після зігрівання, відсутність
лихоманки у значній частині випадків та парадоксальна вікова закономірність захворюваності, за якої літні люди – попри
прогресивну імуносенесценцію – хворіють рідше, ніж діти та молоді дорослі. Ці невирішені суперечності потребують
фундаментального переосмислення патогенезу холодо-асоційованих респіраторних захворювань. Мета. Цей наративний огляд критично аналізує роль холодового впливу та холодового стресу в патогенезі гострих захворювань верхніх дихальних шляхів і пропонує нову концептуальну модель – Гострий холодовий респіраторний синдром (ГХРС) – як самостійну нозологічну одиницю з чітко визначеними патофізіологічними механізмами, специфічними діагностичними критеріями та конкретними клінічними імплікаціями. Огляд також обґрунтовує парадигматичний зсув від патоген-центричної до хост-відповідної
моделі «застуди», запропонований Gozhenko et al.
