Актуальність дослідження гібридних освітніх моделей у закладах вищої медичної освіти України зумовлена швидкою цифровізацією, зростанням попиту на гнучкість форматів навчання та необхідністю забезпечення високої якості клінічної підготовки в умовах технологічних трансформацій. Мета статті – проаналізувати концептуальні, організаційні й практичні аспекти впровадження гібридного навчання та оцінити його вплив на формування клінічних компетентностей майбутніх лікарів у національному освітньому контексті. З’ясовано, що інтеграція теоретичних онлайн-модулів із практикоорієнтованим клінічним навчанням забезпечує узгодженість освітніх процесів і підтримує поступовий перехід від когнітивного сприйняття до практичного опанування навичок. Зазначено, що гібридні моделі сприяють розвитку клінічного, діагностичного мислення й комунікативних навичок завдяки поєднанню віртуальних клінічних кейсів, інструментів телемедицини та безпосередньої практики під контролем викладача. Встановлено, що симуляційні технології, середовища віртуальної й доповненої реальності та цифрові інструменти оцінювання значно підвищують якість підготовки здобувачів вищої освіти до виконання реальних клінічних завдань, гарантуючи багаторазову безпечну практику, оперативний зворотний зв’язок та компетентнісний прогрес. Результати також свідчать, що попри очевидні переваги, гібридні формати зазнають викликів, пов’язаних із нерівномірною цифровою готовністю,
недостатньою методологічною інтегрованістю та варіативністю технологічної
компетентності освітян.
У висновках підкреслено, що гібридні освітні моделі, за умови їхнього
якісного дидактичного структурування та належної технологічної підтримки,
відіграють важливу роль у формуванні клінічних компетентностей майбутніх
медиків в Україні. Вони підвищують ефективність навчання, розширюють
доступ до клінічно орієнтованих ресурсів та забезпечують вищу адаптивність
освітніх траєкторій. Водночас максимальне розкриття їхнього потенціалу
потребує розвитку сталої цифрової інфраструктури, розширення симуляційноклінічних середовищ та систематичного вдосконалення цифрових і педагогічних
навичок викладачів. Дослідження доводить, що гібридне навчання є перспективним напрямом модернізації медичної освіти та забезпечення професійної
готовності лікарів відповідно до сучасних вимог системи охорони здоров’я.
The relevance of studying hybrid educational models in Ukrainian
medical higher education institutions is driven by the rapid digitalization of medical
training, the growing demand for flexible learning formats, and the need to ensure highquality clinical preparation under conditions of technological transformation.
The purpose of the article is to analyze the conceptual, organizational, and
practical aspects of implementing hybrid learning and to determine its impact on the
formation of clinical competencies of future doctors within the national educational It has been established that the integration of theoretical online modules with
practice-oriented clinical training enhances the coherence of educational processes and
supports a gradual transition from cognitive understanding to practical skill acquisition.
It has been indicated that hybrid models promote the development of clinical thinking,
diagnostic reasoning, and communication skills through the combination of virtual
cases, telemedicine tools, and supervised in-person practice. It has been noted that
simulation technologies, VR/AR environments, and digital assessment instruments
significantly improve learners’ readiness to perform real clinical tasks by providing
opportunities for repeated safe practice, rapid feedback, and competency-based
progression. The results also demonstrate that, despite their clear advantages, hybrid
formats encounter challenges related to uneven digital readiness, insufficient
methodological integration, and variability in educators’ technological competence.
The conclusions emphasize that hybrid educational models, when pedagogically
structured and technologically supported, play a decisive role in strengthening the
formation of clinical competencies among medical students in Ukraine. They enhance
training effectiveness, expand access to clinically oriented educational resources, and
ensure greater adaptability of learning trajectories. At the same time, maximizing their
potential requires the development of sustainable digital infrastructure, the expansion
of simulation-clinical environments, and the systematic improvement of teachers’
digital and pedagogical skills. The study confirms that hybrid learning represents a
promising direction for modernizing medical education and ensuring the professional
readiness of future doctors in accordance with contemporary healthcare demands.
