Модель мікроангіопатії кінцівок при стрептозоциновому діабеті

Abstract

Залишається актуальною розробка моделей діабетичної мікроангіопатії кінцівок. Це ускладнення трапляється у всіх хворих з тяжким діабетом і, а за даними деяких дослідників, буває навіть при субкомпенсації у всіх пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу, і у 30 % – з цукровим діабетом 1-го типу. Мета дослідження – оцінка адекватності до потреб клініко-фізіологічних досліджень експериментальної моделі мікроангіопатії кінцівок при стрептозоциновому діабеті. Матеріал і методи. Експериментальні дослідження були проведені за умов хронічного експерименту на 50 статевозрілих щурах лінії Вістар масою 180–250 г. Після введення стрептозоцину з експерименту виключали тварин із підвищеною резистентністю до панкреатотропної токсичної дії за критерієм відсутності гіперглікемії, після чого впродовж 6 тижнів виводили по 2 тварини для проведення морфологічних досліджень. На 7 тижні виводили з експерименту ще 10 тварин для оцінки ефективності експериментальної моделі. За станом решти 10 тварин спостерігали впродовж ще трьох тижнів. Під час експерименту проводили лабораторний моніторинг глюкозурії, ацетонурії, протеїнурії, рівня глікемії. Формування ДМА підтверджували морфологічним дослідженням м’яких тканин задніх лапок щурів. Статистичну обробку проводили непараметричними методами за допомогою програмного забезпечення Statistica 10.0 (Dell StatSoft Inc., США). Результати. Середня маса тварин, залучених до дослідження, склала (190,0±0,6) г при cv=2,9 %. У результаті аналізу розподілу значень вмісту глюкози крові у тварин після введення СЗТ, встановлено, що при амплітуді значень 9,9–17,0 ммоль/л в середньому цей показник склав (14,2±0,2) ммоль/л. Подальший аналіз показав, що ефективність моделювання ЕЦД становила 92 %, що є прийнятним для підгострого експерименту. висновки. Розроблена патофізіологічна модель діабетичної мікроангіопатії є адекватною до потреб клінічної фізіології. При діабетичній мікроангіопатії відзначається ремоделювання капілярного русла, що супроводжується зменшенням діаметра судин до (7,7±0,7) мкм, а також явищами периваскулярної інфільтрації та порушення лімфодренажної функції. Обговорюється доцільність розробки ефективних методів непрямої реваскуляризації, спрямованих на відновлення перфузії та зменшення проявів діабетичної мікроангіопатії.

The development of models of diabetic microangiopathy of the extremities remains relevant. This complication is observed in all patients with severe diabetes, and according to some researchers occurs even in subcompensation in all patients with type 2 diabetes, and in 30 % – with type 1 diabetes. The aim – to assess the adequacy to the needs of clinical and physiological studies of the experimental model of limb microangiopathy in streptozocin diabetes. Material and Methods. Experimental studies were performed in a chronic experiment on 50 mature Wistar rats weighing 180–250 g. After administration of streptozocin from the experiment excluded animals with increased resistance to pancreatotropic toxicity in the absence of hyperglycemia, and then for 6 weeks for 2 weeks of withdrawal morphological studies. At 7th week, ten other animals were removed from the experiment to evaluate the effectiveness of the experimental model. The condition of the remaining 10 animals was observed for another three weeks. During the experiment, laboratory monitoring of glucosuria, acetonuria, proteinuria, glycemia was performed. The formation of DMA was confirmed by morphological examination of the soft tissues of the hind legs of rats. Statistical processing was performed by nonparametric methods using Statistica 10.0 software (Dell StatSoft Inc., USA). Results. The average weight of animals involved in the study was (190.0±0.6) g at cv=2.9 %. When analyzing the distribution of blood glucose values in animals after the introduction of streptozocin, it was found that the amplitude of the values of 9.9–17.0 mmol/l on average, this figure was (14.2±0.2) mmol/l. Further analysis showed that the efficiency of ECD modeling was 92 %, which is acceptable for subacute experiment. Conclusions. It is shown that the developed pathophysiological model of diabetic microangiopathy is adequate to the needs of clinical physiology. In diabetic microangiopathy, remodeling of the capillary bed is observed, which is accompanied by a decrease in vascular diameter to (7.7±0.7) μm, as well as the phenomena of perivascular infiltration and lymphatic drainage dysfunction. The expediency of developing effective methods of indirect revascularization aimed at restoring perfusion and reducing the manifestations of diabetic microangiopathy is discussed.

Остается актуальной разработка моделей диабетической микроангиопатии конечностей. Данное осложнение наблюдается у всех больных с тяжелым диабетом, а по данным некоторых исследователей встречается даже при субкомпенсации у всех пациентов с сахарным диабетом 2-го типа, и у 30 % – с сахарным диабетом 1-го типа. Цель – оценка адекватности потребностям клинико-физиологических исследований экспериментальной модели микроангиопатии конечностей при стрептозоциновом диабете. Материал и методы. Экспериментальные исследования были проведены в условиях хронического эксперимента на 50 половозрелых крысах линии Вистар массой 180–250 г. После введения стрептозоцина из эксперимента исключали животных с повышенной резистентностью к панкреатотропному токсическому действию по критерию отсутствия гипергликемии, после чего в течение 6 недель выводили по 2 животных для проведения морфологических исследований. На 7 неделе выводили из эксперимента еще 10 животных для оценки эффективности экспериментальной модели. Остальных 10 животных наблюдали в течение еще трех недель. Во время эксперимента проводили лабораторный мониторинг глюкозурии, ацетонурии, протеинурии, уровня гликемии. Формирование ГМА подтверждали морфологическим исследованием мягких тканей задних лапок крыс. Статистическую обработку проводили непараметрическими методами с помощью программного обеспечения Statistica 10.0 (Dell StatSoft Inc., США). Результаты. Средняя масса животных, привлеченных к исследованию, составила (190,0±0,6) г при cv=2,9 %. При анализе распределения значений содержания глюкозы крови у животных после введения СЗТ установлено, что при амплитуде значений 9,9–17,0 ммоль/л в среднем этот показатель составил (14,2±0,2) ммоль/л. Дальнейший анализ показал, что эффективность моделирования ЭЦД составляла 92 %, что является приемлемым для подострого эксперимента. выводы. Показано, что разработанная патофизиологическая модель диабетической микроангиопатии является адекватной потребностям физиологии. При диабетической микроангиопатии отмечается ремоделирование капиллярного русла, сопровождающееся уменьшением диаметра сосудов до (7,7±0,7) мкм, а также явлениями периваскулярной инфильтрации и нарушения лимфодренажной функции. Обсуждается целесообразность разработки эффективных методов непрямой реваскуляризации, направленных на восстановление перфузии и уменьшение проявлений диабетической микроангиопатии.