Можливості інтраопераційної профілактики інтраабдомінального спайкоутворення (огляд літератури)

Abstract

Вступ. Профілактика перитонеального спайкоутворення передбачає доопераційний, інтраопераційний та післяопераційний етапи впливу. Мета дослідження: є вивчення можливості інтраопераційної профілактики інтраабдомінального спайкоутворення. Результати дослідження. Було запропоновано значну кількість способів профілактики спайкоутворення: засоби, що сприяють гідрофлотації органів; гелі; протиспайкові мембрани. Однак результати часто відрізняються у даних різних дослідницьких груп та у різних моделях, крім того, жодний з засобів не дозволяє вирішити цю проблему остаточно. Механізм дії багатьох інтраопераційних профілактичних стратегій може містити потенційну загрозу важких ускладнень, таких як кровотечі, пригнічення загоєння ран та кишкових анастомозів, реактогенність, погіршення післяопераційного парезу кишечнику та ін. Висновки. Помірний успіх цих превентивних стратегій свідчить про те, що для ефективної профілактики спайкоутворення необхідний комплексний вплив на різні ланки цього процесу. На сьогоднішній день у педіатричної хірургії найбільш обґрунтованою превентивною стратегією інтраопераційного етапу є ощадлива хірургічні техніка та застосування протиспайкових бар’єрних засобів.

Introduction. Prevention of peritoneal adhesions involves preoperative, intraoperative, and postoperative stages of influence. Purpose. To study the possibility of intraoperative prevention of intraabdominal adhesions. Results. Was proposed a significant number of ways to prevent adhesion: agents that promote hydro flotation of organs; gels; anti-adhesive membranes. However, the results often differ in the data of various research groups and models. In addition, none of the means allows solving this problem definitively. The mechanism of many intraoperative prophylactic strategies may bear a potential threat of severe complications, such as bleeding, inhibition of wound healing and intestinal anastomoses, reactogenicity, worsening of postoperative intestinal paresis, and others. Conclusions. The moderate success of these preventive strategies indicates that effective prevention of adhesion requires a comprehensive impact on various parts of this process. To date, in pediatric surgery, the most reasonable preventive strategy for the intraoperative phase is the cost-effective surgical technique of using anti-adhesive barrier agents.

Вступление. Профилактика перитонеального спайкообразования предусматривает дооперационный, интраоперационный и послеоперационный этапы воздействия. Цель исследования: изучить возможности интраоперационной профилактики интраабдоминального спайкообразования. Результаты исследования. Было предложено значительное количество способов профилактики спайкообразования: средства, способствующие гидрофлотации органов; гели; противоспаечные мембраны. Однако результаты часто отличаются в различных исследовательских группах и в разных моделях, кроме того, ни одно из средств не позволяет решить эту проблему окончательно. Механизм действия многих интраоперационных профилактических стратегий может содержать потенциальную угрозу тяжелых осложнений, таких как кровотечения, замедление заживления ран и кишечных анастомозов, реактогенность, ухудшение послеоперационного пареза кишечника и др. Выводы. Умеренный успех этих превентивных стратегий свидетельствует о том, что для эффективной профилактики спайкообразования необходимо комплексное воздействие на различные звенья этого процесса. На сегодняшний день в педиатрической хирургии наиболее обоснованной превентивной стратегией интраоперационного этапа является щадящая хирургическая техника и применение противоспаечных барьерных средств.