Питання вибору оптимального методу лікування переломів п’яткової кістки остаточно не вирішено. Особливості анатомічної будови останньої і високий ризик інфекційних ускладнень після відкритої репозиції схиляють лікарів до використання закритої перкутанної техніки репозиції і фіксації уламків. Мета дослідження. Покращити результати лікування хворих із переломами п’яткової кістки за рахунок удосконалення способу закритої одномоментної інструментальної репозиції шляхом застосування комбінованого остеосинтезу. Матеріали і методи. У статті наведено аналіз результатів лікування 46 хворих за розробленою
нами комбінованою методикою репозиції та фіксації переломів п’яткової кістки, яка полягає в попередній інструментальній репозиції за Westhues (1934) із використанням шила як важеля, подальшою фіксацією уламків пучком спиць і проведенням
черезкісткового остеосинтезу апаратом зовнішньої фіксації. Результативність виконаного дослідження оцінювали за шкалою клініко-функціональних показників AOFAS та FFI. Результати. Проведено оцінку результатів застосування даного
способу у 35 пацієнтів. Середній термін спостереження склав 18,2±5,7 місяців. Виявлено переваги і недоліки використання методики комбінованого остеосинтезу п’яткової кістки. У ранній післяопераційний період ускладнень не було. Відновлений кут Böhler’s на 39 оперованих стопах склав у середньому 26,3±7,2°. Показники AOFAS та FFI у групі дослідження склали 88,9±4,3 та 7,9±0,8 балів, відповідно, що підтверджує ефективність малоінвазивної техніки оперативного лікування, а також реабілітаційних заходів. При аналізі віддалених наслідків лікування у 85,71% обстежених хворих відзначено позитивний результат. Висновки. Запропонована тактика лікування хворих із переломами п’яткової кістки й удосконалена техніка комбінованого остеосинтезу. При цьому забезпечується стабільність фіксації уламків п’яткової кістки і збереження функції суглобів стопи, що дозволяє виконувати операції без суттєвого ризику розвитку хірургічних ускладнень, особливо у пацієнтів із скомпрометованим місцевим і загальним статусом.
The issues of choosing an optimal method for treating calcaneus fractures are not completely solved. The features of its anatomical structure and the
high risk of infectious complications after an open reposition incline physicians to use closed percutaneous technique of reposition and fixation of fragments. Objective: to improve the results of treatment of patients with fractures of the calcaneus by improving the method of closed single-step instrumental reposition by the use of combined osteosynthesis. Materials and Methods: The article presents an analysis of the results of treatment of 46 patients according to the combined technique of reposition and fixation of calcaneus fractures developed by us, which consists of a preliminary instrumental reposition according to Westhues (1934). For this purpose, an awl is used as a lever, followed by fixation of fragments with a bunch of knitting needles and an external fixation device for transosseous osteosynthesis. The effectiveness of the study was evaluated using the scales of clinical and functional parameters (AOFAS and FFI). Results. The results of applying this method
in 35 patients were evaluated. The average observation period was 18.2±5.7 months. The advantages and disadvantages of using the method of combined heel bone osteosynthesis were revealed. In the early postoperative period, there were no complications. Böhler’s recovered angle at 39 operated on feet averaged 26.3±7.2°. Indicators of AOFAS and FFI in the study group were 88.9±4.3 and 7.9±0.8 points, respectively, which confirms the effectiveness of a minimally invasive technique of surgical treatment, as well as rehabilitation measures. When analyzing long-term treatment outcomes, its positive result was noted in 85.71% of the examined patients. Conclusions. The treatment tactic was proposed and the combined osteosynthesis technique was improved. At the same time, stability of fixation of the calcaneus bone fragments is ensured and the function of the foot joints is preserved, which makes it possible to perform operations without a significant risk of developing surgical complications, especially in patients with compromised local and general status.
Вопросы выбора оптимального метода лечения переломов пяточной кости окончательно не решены. Особенности анатомического строения последней и высокий риск инфекционных осложнений после открытой репозиции склоняют врачей к использованию закрытой перкутанной техники репозиции и фиксации отломков. Цель исследования. Улучшить результаты лечения больных с переломами пяточной кости за счет усовершенствования способа закрытой одномоментной инструментальной репозиции путем применения комбинированного остеосинтеза. Материалы и методы. В статье приведен анализ результатов лечения 46 больных по разработанной нами комбинированной методике репозиции и фиксации переломов пяточной кости, которая заключается в предварительной инструментальной репозиции
по Westhues (1934) с использованием шила как рычага, последующей фиксацией отломков пучком спиц и проведением чрескостного остеосинтеза аппаратом внешней фиксации. Результативность выполненного исследования оценивали
по шкале клинико-функциональных показателей AOFAS и FFI. Результаты. Проведена оценка результатов применения данного способа у 35 пациентов. Средний срок наблюдений составил 18,2±5,7 мес. Выявлены преимущества и
недостатки использования методики комбинированного остеосинтеза пяточной кости. В ранний послеоперационный период осложнений не было. Восстановленный угол Böhler’s на 39 оперированных стопах составил в среднем
26,3±7,2°. Показатели AOFAS и FFI в группе исследования составили 88,9±4,3 и 7,9±0,8 баллов, соответственно, что подтверждает эффективность малоинвазивной техники оперативного лечения, а также реабилитационных мероприятий. При анализе отдаленных исходов лечения его положительный результат отмечен у 85,71% обследованных больных. Выводы. Предложена тактика лечения и усовершенствована техника комбинированного остеосинтеза. При этом обеспечивается стабильность фиксации отломков пяточной кости и сохраняется функция суставов стопы, что позволяет выполнять операции без существенного риска развития хирургических осложнений, особенно у пациентов со скомпрометированным местным и общим статусом.
