Вступ. Гамма-аміномасляна кислота (ГАМК), її агоністи й антагоністи не конкурують з бенздіазепінами
за місця зв’язування, і їх дія має місце тільки за присутності цієї кислоти. Той факт, що бенздіазепіни
полегшують перебіг судом, викликаних антагоністами, свідчить не тільки про складність ГАМК-рецепторного
комплексу, але й про тісний контакт його компонентів. Аналгетичний та протисудомний
компоненти фармакологічної активності нового алкоксипохідного 1,4-бенздіазепіну (пропоксазепаму)
припускають його взаємодію з ГАМКа-рецептором, відмінну від місць зв’язування інших бенздіазепінів.
Мета дослідження – провести фармакологічну оцінку протисудомної дії пропоксазепаму відносно
судом, викликаних бемегридом, для визначення взаємодії місць зв’язування сполук на ГАМКА-рецепторному
комплексі.
Методи дослідження. На моделі судом, індукованих бемегридом (58 мг/кг, підшкірно, через 0,5 год
після введення пропоксазепаму), визначали протисудомну дію пропоксазепаму (після його внутрішньоочеревинного
введення), оцінювали час розвитку і кількість окремих типів судом (міоклонічні чи тонічні) та
загальний час тривалості життя тварин.
Результати й обговорення. Введення пропоксазепаму збільшує час розвитку окремих типів судом
у тварин. Навіть у низьких дозах, при яких не відзначають високої захисної дії (з 0,35 мг/кг), значно збільшується
тривалість життя тварин порівняно з контрольною групою, але не спостерігають дозозалежного
характеру між цими величинами. Антагонізм між пропоксазепамом та бемегридом за умов in vivo з
високою ймовірністю відбувається через різні місця зв’язування, що проявляється відсутністю дозозалежності
між часом тривалості життя та дозою пропоксазепаму. Не визначено значущої різниці між часом
виникнення окремих компонентів судом (міоклонічні чи тонічні) та їх кількістю в бемегриду і пікротоксину
та їх гальмування пропоксазепамом.
Висновки. Встановлено, що ЕД50 пропоксазепаму в даній моделі становить (0,96±0,12) мкмоль/кг. Із
підвищенням його дози відмічають збільшення часу виникнення міоклонічних судом, що вказує на здатність
сполуки підвищувати функціональну активність ГАМК-ергічної системи, блокованої бемегридом. При
введенні відносно високих доз пропоксазепаму (>1,5 мг/кг) спостерігають ефективніше гальмування тонічних
судом із майже повною репрезентацією судомного нападу у вигляді міоклонічного компонента. У
дозі 4 мг/кг пропоксазепам повністю блокує розвиток цих судом.
Introduction. Both GABA and its agonists/antagonists do not compete with benzodiazepines for binding sites
and their action takes place only in the presence of GABA. The fact that benzodiazepines mitigate antagonists-induced
seizures is the evidence of the GABA-receptor agglomerate complexity, as well as tight junction of its components.
Analgesic and antoconvulsive components of propoxazepam (new 1.4-benzodiazepine alcoxy derivative) assume
its interaction with GABAA-receptor which differs from binding sites for other benzodiazepines.
The aim of the study – propoxazepam anticonvulsive action pharmacological estimation on the bemegrideinduced
convulsions experimental model for determining its binding sites.
Research Methods. Anticonvulsive action of propoxazepam (intraperitoneally administered) was estimated
after bemegride-induced seizures (58 mg/kg subcutaneously, 0.5 hours after propoxazepam administration) as their
quantity and appearance time (for both myoclonic and tonic components) and total animals survival time.
Results and Discussion. Propoxazepam administration increases the time of different seizures development
on experimental animals. Even in low doses which do not exhibit significant protective action (from 0.35 mg/kg)
animals survival time increases substantially in compare to control group but not in a dose-dependent manner.
Antagonism between propoxazepam and bemegride in vivo seems to take place through different binding sites what
determinates dose-dependence absence between survival time and propoxazepam dose. There is no significant
difference between time of different seizures types (myoclonic or tonic) appearance and their quantity (bemegrideor
picrotoxine-inuced) after their suppression with propoxazepam.
Conclusions. It was found that propoxazepam ED50 on this model is 0,96±0,12 μmol/kg. Propoxazepam dose
increase lead to increasing of myoclonic seisures appearance time, which indicates GABA-ergic functionality increase,
impaired by bemegride. Relatively high propoxazepam doses (>1.5 mg/kg) inhibited tonic seizures with mainly
represented myoclonic component. At the dose of 4 mg/kg propoxazepam totally blocked these seizures appearance.
Вступление. Гамма-аминомасляная кислота (ГАМК), ее агонисты и антагонисты не конкурируют
с бенздиазепинами за места связывания, и их действие имеет место только в присутствии этой кислоты.
Тот факт, что бенздиазепины облегчают протекание судорог, вызванных антагонистами, свидетельствует
не только о сложности ГАМК-рецепторного комплекса, но и о тесном контакте его
компонентов. Анальгетический и противосудорожный компоненты фармакологической активности
нового алкоксипроизводного 1,4-бенздиазепина (пропоксазепама) предполагают его взаимодействие с
ГАМКа-рецептором, которое отличается от мест связывания других бенздиазепинов.
Цель исследования – провести фармакологическую оценку противосудорожного действия пропоксазепама
по отношению к судорогам, вызванным бемегридом, для определения взаимодействия мест
связывания соединений на ГАМКа рецепторном комплексе.
Методы исследования. На модели судорог, индуцированных бемегридом (58 мг/кг, подкожно, через
0,5 ч после введения пропоксазепама), определяли противосудорожное действие пропоксазепама (после
его внутрибрюшинного введения), оценивали время развития и количество отдельных типов судорог
(миоклонические или тонические) и общее время длительности жизни животных.
Результаты и обсуждение. Введение пропоксазепама увеличивает время развития отдельных
типов судорог у животных. Даже в низких дозах, при которых не отмечают высокого защитного действия
(с 0,35 мг/кг), значительно увеличивается длительность жизни животных в сравнении с контрольной
группой, но не наблюдают дозозависимого характера между этими величинами. Антагонизм между пропоксазепамом и бемегридом в условиях in vivo с высокой вероятностью осуществляется через разные
места связывания, что проявляется отсутствием дозозависимости между временем длительности
жизни и дозой пропоксазепама. Не определено значимой разницы между временем возникновения отдельных
компонентов судорог (миоклонические или тонические) и их количеством у бемегрида и пикротоксина
и их подавления пропоксазепамом.
Выводы. Установлено, что ЕД50 пропоксазепама в данной модели составляет (0,96±0,12) мкмоль/кг.
С повышением его дозы отмечают увеличение времени возникновения миоклонических судорог, что
указывает на способность соединения повышать функциональную активность ГАМК-эргической системы,
блокированной бемегридом. При введении относительно высоких доз пропоксазепама (>1,5 мг/кг) наблюдают
более эффективное торможение тонических судорог с почти полной репрезентацией судорожного
приступа в виде миоклонического компонента. В дозе 4 мг/кг пропоксазепам полностью блокирует
развитие этих судорог.
