Вступ. Непряму реваскуляризацію при діабетичній мікроангіопатії розглядають як перспективний
напрямок лікування та профілактики ускладнень цукрового діабету, проте теоретичне підґрунтя цього
підходу недостатньо опрацьовано.
Мета дослідження – оцінити ефективність комбінованої непрямої реваскуляризації в щурів з мікроангіопатією кінцівок на тлі експериментального стрептозотоцинового діабету.
Методи дослідження. Дослідження було виконано за умов хронічного експерименту на 100 щурах
лінії Вістар масою 180–250 г. Після введення стрептозотоцину з експерименту виключали тварин з підвищеною резистентністю до панкреатотропної токсичної дії за критерієм відсутності гіперглікемії,
після чого впродовж 6-ти тижнів виводили по 2 тварини для виконання морфологічних досліджень. На 7-му
тижні з експерименту вивели ще 10 щурів для оцінки ефективності експериментальної моделі. З решти
тварин (n=60) сформували три експериментальні групи: 1-ша (контрольна) – щури зі стрептозотоциніндукованою
ангіопатією без лікування (n=10); 2-га – щури зі стрептозотоциніндукованою ангіопатією,
яким з лікувальною метою вводили пентоксифілін (100 мг/кг внутрішньочеревно щоденно протягом 10-ти
днів) (n=25); 3-тя – щури зі стрептозотоциніндукованою ангіопатією, яким з лікувальною метою сумісно
вводили плазму, збагачену тромбоцитами (в праву задню кінцівку, одноразово, обʼємом 0,2 мл, лінійно,
ретроградно, з двох точок), та пентоксифілін (100 мг/кг внутрішньочеревно щоденно протягом 10-ти
днів) (n=25). Через 4 тижні після початку експериментальної терапії з експерименту виводили по 5 тварин.
Загальна його тривалість становила 110 днів.
Результати й обговорення. При експериментальному стрептозотоциновому діабеті на 8-му тижні у тварин розвинулася мікроангіопатія кінцівок. Ізольоване введення пентоксифіліну за реваскуляризуючою активністю поступалося комбінованій терапії. Комбінована терапія із застосуванням пентоксифіліну та плазмофіліну призвела до зменшення периваскулярного набряку і збільшення ефективного васкулярного обʼєму переважно за рахунок зниження інтенсивності запальних проявів.
Висновок. Обговорюється питання щодо доцільності клінічного використання при лікуванні проявів
діабетичної мікроангіопатії комбінації пентоксифіліну та плазми, збагаченої тромбоцитами, як засобу
непрямої реваскуляризації.
Introduction. Indirect revascularization in diabetic microangiopathy is considered as a promising direction for
the treatment and prevention of complications of diabetes, but the theoretical background of this approach is insufficiently
elaborated.
The aim of the study – to evaluate the effectiveness of combined indirect revascularization in rats with microangiopathy
of the extremities on the background of experimental streptozocin diabetes.
Research Methods. Experimental studies were carried out in a chronic experiment on 100 Wistar rats weighing
180–250 g. After administration of streptozocin, animals with increased resistance to pancreatotropic toxicity were
excluded from the experiment according to the criterion of the absence of hyperglycemia, after which they were bred
for 6 weeks 2 animals for morphological studies. At week 7, another 10 animals were removed from the experiment
to evaluate the effectiveness of the experimental model. Three experimental groups were formed from the remaining
animals (n = 60). Group I (control) – rats with streptozotocin-induced angiopathy without treatment (n=10); group 2 –
rats with streptozotocin-induced angiopathy, were given pentoxifylline (100 mg/kg ip for 10 days) for therapeutic
purposes (n=25); group 3 – rats with streptozotocin-induced angiopathy, which together with the treatment were
injected with platelet-rich plasma (in the right hind limb, once, with a volume of 0.2 ml, linearly, retrograde, from two
points) and pentoxifylline (100 mg/kg intraperitoneally within 10 days) (n=25). 4 weeks after the start of the experimental
therapy, 5 animals were removed from the experiment. The duration of the experiment was 110 days.
Results and Discussion. It was shown that in experimental streptozocin diabetes at 8 weeks in animals, microangiopathy
of the extremities develops. It is proved that the isolated administration of pentoxifylline in the terms of
revascularizing activity is inferior to combination therapy. Combined therapy with pentoxifylline and plasmofilling
leads to a decrease in perivascular edema and an increase in effective vascular volume mainly due to a decrease
in the intensity of inflammatory manifestations.
Conclusion. The feasibility of the clinical use of a combination of pentoxifylline and plasma enriched with
platelets in the treatment of manifestations of diabetic microangiopathy as a means of indirect revascularization is
discussed.
Вступление. Непрямую реваскуляризацию при диабетической микроангиопатии рассматривают
как перспективное направление лечения и профилактики осложнений сахарного диабета, однако теоретические основы этого подхода недостаточно обработано.
Цель исследования – оценить эффективность комбинированной непрямой реваскуляризации у крыс
с микроангиопатией конечностей на фоне экспериментального стрептозотоцинового диабета.
Методы исследования. Исследование было выполнено в условиях хронического эксперимента на
100 крысах линии Вистар массой 180–250 г. После введения стрептозотоцина из эксперимента исключали животных с повышенной резистентностью к панкреатотропному токсическому действию по
критерию отсутствия гипергликемии, после чего в течение 6-ти недель выводили по 2 животных для
выполнения морфологических исследований. На 7-й неделе из эксперимента вывели еще 10 крыс для
оценки эффективности экспериментальной модели. Из оставшихся животных (n=60) сформировали три
экспериментальные группы: 1-я (контрольная) – крысы с стрептозотоцининдуцированной ангиопатией
без лечения (n=10); 2-я – крысы с стрептозотоцининдуцированной ангиопатией, которым с лечебной
целью вводили пентоксифиллин (100 мг/кг внутрибрюшно ежедневно в течение 10-ти дней) (n=25); 3-я –
крысы с стрептозотоцининдуцированной ангиопатией, которым с лечебной целью совместно вводили
плазму, обогащенную тромбоцитами (в правую заднюю конечность, однократно, объемом 0,2 мл, линейно,
ретроградно, из двух точек), и пентоксифиллин (100 мг/кг внутрибрюшно ежедневно в течение 10-ти
дней) (n=25). Через 4 недели после начала экспериментальной терапии из эксперимента выводили по
5 животных. Общая его длительность составила 110 дней.
Результаты и обсуждение. При экспериментальном стрептозотоциновом диабете на 8-й неделе
у животных развинулась микроангиопатия конечностей. Изолированное введение пентоксифиллина по
реваскуляризирующей активности уступало комбинированной терапии. Комбинированная терапия с
применением пентоксифиллина и плазмофилина привела к уменьшению периваскулярного отека и увеличению эффективного васкулярного объема преимущественно за счет снижения интенсивности
воспалительных проявлений.
Вывод. Обсуждается вопрос относительно целесообразности клинического использования при лечении проявлений диабетической микроангиопатии комбинации пентоксифиллина и плазмы, обогащенной тромбоцитами, как средства непрямой реваскуляризации.
