Стан проблеми. Проблема лікування хворих на рак ротової частини глотки має клінічне та соціальне
значення, що пов’язано зі значним збільшенням їх кількості. Так, у світі за останні роки дійсно збільшилась
кількість хворих на рак ротової частини глотки, яка складає 2-6% на 100 тис. мешканців. В Україні захворюваність на рак ротоглотки у 2011 р. склала 5,2 на 100 тис. населення, смертність до року досягала 48,0%.
Сьогодні не існує єдиного підходу до вибору оптимальних методів лікування раку орофарингеальної області. Проведення радикального хірургічного втручання у цих хворих неможливо у зв’язку зі ступенем розповсюдження пухлини, а комплексне лікування є малоефективним або неефективним. У світлі вищевикладеного зрозуміло, наскільки важливою є оцінка ефективності методів, які використовуються для лікування хворих на рак ротової частини глотки та розробка способів, що сприяютимуть нейтралізації агресивних окислювальних радикалів з метою збільшення безрецидивного періоду, тобто, підвищення
рівня виживаності та покращення якості життя пацієнтів.
Мета роботи – визначити послідовність компонентів лікування хворих на рак ротової частини глотки
залежно від морфологічного диференціювання пухлини (G) та оцінити ефективність компонентів на основі
клінічної, топічної та інтраопераційної семіотики.
Матеріал та методи. До дослідження було включено 60 чоловіків віком від 40 до 55 років, хворих на
рак ротової частини глотки, яких було розподілено на 3 групи в залежності від диференціювання (G) пухлини та
типу росту, і які отримували лікування запропонованими лікувальними способами.
Результати. Контрольний огляд через 3 міс. показав відсутність продовженого росту пухлини у 54
(90%) пацієнтів. У 6 пацієнтів 2-ї групи через 1 міс після лікування спостерігалася залишкова пухлина.
Спостереження протягом 6 міс. показало відсутність рецидиву у хворих всіх 3 груп. Загальний стан пацієнтів був задовільним, скарг не було, об’єктивно пухлинний ріст та регіональне метастазування не визначалися.
Через 9 міс. у 12 пацієнтів 3-ї групи діагностовано рецидив пухлини ротової частини глотки та реґіонарне метастазування на боці ураження. Цім пацієнтам проведено 2 цикли поліхіміотерапії з незначним лікувальним ефектом.
Висновки. Вибір послідовності лікування та доступ хірургічного втручання залежав від G та ступеню
розповсюдження пухлинного процесу, тобто клінічної і топічної семіотики.
Повна регресія пухлини після проведеного лікування була у 54 (90%) хворих. Використання поліоксидонію на етапах комбінованого та комплексного лікування дозволило поліпшити проведення окремо хірургічного
та хіміопроменевого лікування шляхом нейтралізації агресивних окислювальних радикалів.
Використання компонентів лікування хворих на рак ротової частини глотки у такій послідовності із застосуванням поліоксидонію дозволили збільшити тривалість безрецидивного періоду та зберегти задовільну
якість життя у 48 (80%) хворих на протязі 1 року після лікування.
Status of problem. The problem of oropharyngeal cancer treatment has clinical and social value. It is connected
with a significant increase of the frequency of the disease. In addition, the number of patients with oropharyngeal cancer
in the world has actually increased in recent years, accounting for between 2% and 6% at 100 thousand of residents. In
Ukraine, the oropharyngeal cancer morbidity in 2011 was 5,2 per 100 thousand of population, and mortality during the
year reached 48,0%.
Aim. To prioritize the treatment components for oropharyngeal cancer patients depending on the morphological
differentiation of the tumor (G) and to evaluate the effectiveness of the components on the basis of clinical, topical and
intraoperative semiotics.
Materials and methods. The study group included 60 male patients aged from 40 to 55. The patients were divided into three groups, depending on differentiation of the tumor (G), of the type of growth and of the therapeutic methods of treatment.
Results. The control examination after three months showed the lack of tumor growth in 54 (90%) patients. One
month after the treatment 6 patients of the second group had the residual tumor. The observation during 6 months
showed that the patients of 1, 2 and 3 groups had no recurrence. The general condition of the patients was satisfactory,
there were no complaints, both tumor growth and regional metastases objectively did not occur. After 9 months oropharyngeal tumor recurrence and regional metastasis on the affected side was diagnosed for 12 patients of group 3. These
patients underwent two cycles of polychemotherapy with little therapeutic effect. The choice both of priority of treatment components and surgical access depended on G and extent of the tumor process.
Conclusions. The complete tumor regression after treatment was registered in 54 (90%) patients. The use of Polyoxidonium in stages of combined and complex treatment for the purpose of satisfactory neutralization of aggressive
oxidizing radicals allowed to conduct the surgery and chemoradiotherapy separately.
Use of Polyoxidonium in the oropharyngeal cancer treatment allowed to increase the duration of disease-free period and maintain a satisfactory quality of life in 48 (80%) of patients within one year after treatment.
