Тактика лечения келоидных образований ушных раковин и туловища

Abstract

Стан проблеми. Келоїд – це пухлиноподібне розростання волокон сполучної тканини. Шкірні рубці є неминучим наслідком будь-якої відкритої травми, загоєння рани або операції. Вони нерідко створюють помітні косметичні, функціональні дефекти та порушення психологічного стану хворого. Келоїдні рубці можуть виникати навіть після незначних пошкоджень: укол, укус комахи,у дітей часто після опіку, загоєння рани та ін. Найчастіше келоїдні рубці розвиваються на вушних раковинах, грудній клітині, плечах, задній поверхні шиї, рідше – на суглобах. До кінця причина появи келоїдних рубців не вивчена. Келоїди поділяються на молоді та старі. Тактикв їх лікування кардинально відрізняються. Методи лікування, які використовуються на сучасному етапі – лазерне шліфування, гормональне обколювання, хірургічне втручання, кріотерапія та використання тугої пов’язки на післяопераційну рану, не завжди приводять до одужання. Невисока ефективність, вочевидь, пов’язана з невизначеним патогенезом. Таким чином, питання вибору методів лікування залишається відкритим. Тому все це потребує подальшого вивчення та розробки нових методів, які могли б знизити або загальмувати вироблення колагену. Мета дослідження: оцінити результати комплексного лікування келоїдних утворень на основі використання чотирьох лікувальних компонентів: хірургічного, кріотерапії, магніто- та антибіотикотерапії. Матеріал та методи. Під спостереженням знаходилися 16 хворих віком від 13 до 18 років. У всіх випадках келоїд розвивався через 1 міс. після проколу мочок вушних раковин золотими сережками. Крім того, у 6 хворих після поверхневих травм шкіри розвилися рубцеві утворення на передній черевній стінці та передпліччях. Об’єктивно визначалися грубі келоїдні утворення обох мочок вушних раковин, а у 6 хворих – грубі рубці шкіри передньої черевної стінки та передпліччя. Келоїдні рубці закінчували ріст у середньому через 1-6 місяців після травми. На першому етапі проводилося хірургічне лікування у вигляді висічення келоїдних утворень з пластичною реконструкцією мочок вушних раковин. На 8-14-у добу проводили кріотерапію післяопераційних зон з експозицією в 1,5 хв. Аналогічне хірургічне втручання проводилося при келоїдних утвореннях шкіри черевної стінки та передпліччя, тільки кріотерапію проводили на 10-у добу у вигляді 2 циклів. Післяопераційний період супроводжувався призначенням антибактеріальної терапії та магнітотерапії на зону операційної рани. Результати. Післяопераційний період у хворих тривав без ускладнень, загоєння протікало первинним натягненням. Після кріотерапії формувався виражений набряк зон впливу і відмічалося посилення психологічної невпевненості в проведеному лікуванні. З метою відновлення психологічної впевненості з хворими проводилася бесіда про надійність методів, що використаються. Висновки. Хірургічне лікування келоїдів потрібно проводити на сформованому етапі їх розвитку, тобто коли розвиток вже завершився. Комбінація хірургічного метода з кріо-, магніто- та антибіотикотерапії в післяопераційному періоді сприяло повному одужанню та відсутності у 100% хворих рецидиву на протязі 2 років спостереження.

Background. Keloids (from the Greek ‘keleis’ – swelling; and ‘eidos’ – species, similarity) is a tumourlike proliferation of connective tissue fibers. Commonly used therapy of keloids, such as the laser resurfacing, hormonal injections, surgical excision, cryotherapy, the use of long-term postoperative pressure bandage on the wound, and even complex treatment do not lead to the desired results, which could be connected with the unknown pathogenesis of keloids development. Thus, the question of choice of treatment remains open and current. It requires further study and development of new methods, and possibly new drug preparation that may mitigate an increased production of collagen. The aim of our research is to evaluate the results of complex treatment of keloid formations on the basis of four medicinal components: surgery, cryoablation, magnetic therapy and antibiotic therapy. Material and Methods. We observed 16 patients aged from 13 to 18 years, with the keloid developed in a month after piercing of earlobes with gold earrings. 6 patients had scar formations that developed after superficial injuries of the anterior abdominal wall and the skin of the forearm. The keloids stopped their growth in 1-6 months after the injury. During the first phase of treatment the surgery excision with plastic reconstruction of the earlobes was carried out. On the 8th and 14th days the cryotherapy on postoperative areas was performed with exposure to 1.5 minutes. A similar surgical excision was performed on keloid scars of the abdominal wall and forearm. But the cryosurgery was performed in two cycles on the 10th day. In the postoperative period the appointment of antibacterial therapy and magnetic therapy in the surgical wound area were prescribed. Results. All the patients had no complications during the postoperative period. The wounds healed by primary intention. The patients kept psychological uncertainty in good results of the treatment. After cryotherapy the evident swelling of the impact zone was formed, and the increasing of psychological uncertainty of the treatment was marked. In order to restore psychological confidence the conversation about the reliability of the carried methods was conducted with the patients. Conclusions. Combination of surgical method with cryotherapy, magnetic therapy and antibiotic therapy during the postoperative period contributed into a full recovery of 100% patients and absence of relapse within two years of observation.