В основу работы положен анализ историй болезни и клинических наблюдений 75 больных с желчнокаменной болезнью, осложненной синдромом Мириззи. В работе использована классификация McSherry (1982). Для диагностики использовали комплекс современных методов – ультразвуковое исследование, компьютерную или магнитно-резонансную томографию, эндоскопическую ретроградную холангиопанкреатографию, чрескожную чреспеченочную холангиографию, что позволило установить точный диагноз и вид синдрома Мириззи у 68–75 % больных до операции, в остальных случаях диагноз был поставлен интраоперационно. При УЗИ синдром Мириззи был диагностирован у 22 (29,3 %) больных. Диагностическая чувствительность при выявлении синдрома Мириззи составила 17,6 %. Стандартом в дооперационной диагностике синдрома Мириззи являются методы прямого контрастирования желчных протоков. Среди них наиболее часто используется эндоскопическая ретроградная холангиопанкреатография (ЭРХПГ). Диагностическая чувствительность ЭРХПГ при выявлении синдрома Мириззи составила 75,0 %. Другие методы прямого контрастирования желчных протоков считаем менее актуальными в диагностике синдрома Мириззи ввиду более высокой инвазивности. Спиральная компьютерная томография и магнитно-резонансная холангиопанкреатография – методы диагностики, специфичность и точность которых составляют 93 и 98 % соответственно. При наличии сужения желчного
протока в 25 (33,3 %) случаях установлен I тип синдрома Мириззи, объем операции – лапароскопическая холецистэктомия. Летальность в данной группе не отмечалась. При II типе синдрома Мириззи у 47 (62,7 %) больных выполнена открытая холецистэктомия с пластикой общего желчного протока на дренаже. Летальность составила 5,9 %. Изучение анамнеза, клинико-лабораторных данных не дает возможности установить диагноз. МРТ и ЭРХПГ – методы с высокой диагностической чувствительностью: 75 и 95 % соответственно. Хирургическое вмешательство является радикальным методом лечения пациентов с синдромом Мириззи.
В основу роботи покладено аналіз історій хвороби та клінічних спостережень 75 хворих з жовчнокам’яною хворобою, ускладненою синдромом Міріззі. В роботі використана класифікація McSherry (1982). Для діагностики використовували комплекс сучасних методів – ультразвукове дослідження, комп’ютерну або магнітно-резонансну томографію, ендоскопічну ретроградну холангіопанкреатографію, черезшкірну черезпечінкову холангіографію, що дозволило встановити правильний діагноз і тип синдрому Міріззі у 68–75 % хворих до операції, в інших випадках діагноз було виявлено інтраопераційно. При ультразвуковому дослідженні синдром Міріззі був діагностований у 22 (29,3 %) хворих. Діагностична чутливість при виявленні синдрому Міріззі становила 17,6 %. Стандартом в доопераційній діагностиці синдрому Міріззі є методи прямого контрастування жовчних проток. Серед них найбільш часто використовується ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія (ЕРХПГ). Діагностична чутливість ЕРХПГ при виявленні синдрому Міріззі становила 75,0 %. Зважаючи на більшу інвазивність, інші методи прямого контрастування жовчних шляхів вважаємо менш актуальними в діагностиці синдрому Міріззі. Спіральна комп’ютерна томографія та магнітно-резонансна холангіопанкреатографія – методи діагностики, специфічність і точність яких становлять 93 і 98 % відповідно. При наявності звуження жовчної протоки у 25 (33,3 %) випадках встановлено I тип синдрому Міріззі, обсяг операції – лапароскопічна холецистектомія. Летальність у цій групі не спостерігалася. У випадку II типу синдрому Міріззі в 47 (62,7 %) хворих виконана відкрита холецистектомія з пластикою загальної жовчної протоки на дренажі. Летальність становила 5,9 %. Вивчення анамнезу та клініко-лабораторних даних не дає можливості встановити діагноз. Магнітно-резонансна і ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія – методи з високою діагностичною чутливістю: 75 і 95 % відповідно. Хірургічне втручання є радикальним методом лікування пацієнтів із синдромом Міріззі.
The work is based on the analysis of the case histories and clinical observations of 75 patients with chronic obstructive pulmonary disease complicated by Mirizzi syndrome. The paper uses the McSherry classification (1982). For the diagnosis, a set of modern methods was used: ultrasound, computer or magnetic resonance imaging, endoscopic retrograde cholangiopancreatography, percutaneous transhepatic cholangiography. That allowed to establish the exact diagnosis and type of Mirizzi syndrome in 68–75 % of patients before the operation, in other cases, the diagnosis was made intraoperatively. With ultrasound, Mirizzi syndrome was diagnosed in 22 (29.3 %) patients. The diagnostic sensitivity when detecting Mirizzi syndrome was 17.6 %. The standard for pre-operative diagnosis of Mirizzi syndrome is the methods of direct imaging of the bile ducts. Among them, endoscopic retrograde cholangiopancreatography is used most often. Diagnostic sensitivity of endoscopic retrograde cholangiopancreatography in the detection
of Mirizzi syndrome was 75.0 %. Other methods of direct imaging of the bile ducts are considered as less relevant in the diagnosis of Mirizzi syndrome due to higher invasiveness. Spiral computed tomography and magnetic resonance cholangiopancreatography are diagnostic methods, whose specificity and accuracy are 93 and 98 %, respectively. In the presence of narrowing of the bile duct, in 25 (33.3 %) cases, Mirizzi syndrome I type was established, the volume of the operation was laparoscopic cholecystectomy. There was no mortality in this group. In Mirizzi syndrome type II, 47 (62.7 %) patients underwent an open cholecystectomy with plasty of the common bile duct
on drainage. Mortality rate was 5.9 %. The study of anamnesis, clinical and laboratory data does not provide an opportunity to establish a diagnosis. Magnetic resonance imaging and endoscopic retrograde cholangiopancreatography are the methods with a high diagnostic sensitivity of 75 and 95 %, respectively. Surgical intervention is a radical method of treating patients with Mirizzi syndrome.
