Реабілітація дітей в Одеському регіоні: стан, ефективність, шляхи удосконалення

Abstract

Показники здоров’я дітей в Україні мають неухильну тенденцію до погіршення. Викликають тривогу статистичні показники: за останні 5 років дитяча захворюваність зросла на 25 %, інвалідність – на 21,4 %. У структурі дитячої інвалідності 60 % становлять діти-інваліди з неврологічними і психічними порушеннями, основну групу яких формують діти з ДЦП, епілепсією, розумовою відсталістю, і тільки 10 % становлять діти-інваліди з уродженою патологією, що не піддається корекції (діти з тяжкими вадами розвитку мозку, генними синдромами та ін.). Зазначені причини, що найчастіше призводять до інвалідності, – наслідок патології періоду вагітності і пологів, що підтверджується статистичними даними про те, що 65 % пологів є патологічними, а 45 % дітей першого року життя потребують ранньої реабілітації. Це ті діти, які надалі і складають основну групу дітей-інвалідів (ДЦП, розумова відсталість, епілепсія). Таким чином, виходячи з вищевикладеного, найважливішим ефективним напрямком зниження інвалідності дітей з неврологічними захворюваннями є якомога більш ранні реабілітаційні заходи у них. Реабілітація цієї групи дітей повинна бути спадкоємною, безперервною і базуватися на принципах ранньої діагностики і лікування, психологічної корекції, соціальної адаптації і невтомної роботи разом з батьками.