The article deals with a problem of expression and explanation of the essence of human activity and the historical process in its anthropic perspective. The purpose of article is a generalization of key provisions of such concept as the anthropic time and the historical process in the context of methodological reconstruction of anthropological paradigm of time. The author uses such methodological tools in his research as: 1) paradigmatic reconstruction for identifying two basic lines of articulation of temporal problematics, namely ontological and anthropological; 2) parametric general theory of systems, in which the identification of descriptors of anthropic time as a system in general is implemented; 3) synergetic approach, which creates the opportunity for the comprehension of anthropic time as a complex self-organizing system. Methodological representation of time as an ultimate reason to attribute the
activity with it’s subject, a human, is implemented. The way of transforming the time from “entity-from-world” into “entity-from-person” is shown. Basing on the methodological reconstruction of the anthropological paradigm of time, which is opposed to the ontological exemplary model, the author (a) gives the definition of anthropic time; (b) offers it’s interpretation as a complex self-organizing system and (c) also detects the most typical properties of the anthropic time: multilevelness and co-evolutionary coupling of elements, dual-vector nature of becoming, nonlinearity, openness, presence of positive and negative feedbacks, stochastics and the ambiguity of temporal phases. It’s cleared out how in the anthropic time system temporal units
are connected according to the principle of a matryoshka from specific-personal up to common to all mankind (in vertical and horizontal relations). The author shows that deployment of the historical process is closely connected with the anthropic time. Its becoming is the result of interaction between the internal engine of the anthropic time, which is free will, and external determinants of history, which are attractors of death and life. In the article variants of interaction of immanent foundation and external determinants of the flow of the anthropic time and becoming of human history are also examined.
Стаття присвячена вирішенню проблеми вираження і пояснення суті людської діяльності та історичного процесу в його антропному ракурсі. Метою статті є узагальнення ключових положень концепції антропного часу та історичного процесу в контексті методологічної реконструкції антропологічної парадигми часу. В роботі використані такі методологічні підстави дослідження, як: 1) парадигмальна реконструкція; 2) параметрична загальна теорія систем; 3) синергетичний підхід. Здійснена методологічна репрезентація часу як граничної підстави атрибутизації діяльності самим її суб’єктом – людиною. Показаний шлях трансформації часу з «сущого-від-світу» в «суще-від-людини». В рамках методологічної реконструкції антропологічної парадигми часу дано визначення поняття антропного часу, запропоновано його тлумачення як складної системи, що самоорганізується, виявлені характерні властивості антропного часу. Показано, що розгортання історичного процесу є результатом взаємодії іманентної підстави антропного часу – свободи волі та зовнішніх детермінант історії – аттракторів смерті й життя, а також виявлені варіанти цієї взаємодії.
Статья посвящена решению проблемы выражения и объяснения сути человеческой деятельности и исторического процесса в его антропном ракурсе. Целью статьи является обобщение ключевых положений концепции антропного времени и исторического процесса в контексте методологической реконструкции антропологической парадигмы времени. В работе использованы следующие методологические основания исследования: 1) парадигмальная реконструкция; 2) параметрическая общая теория систем; 3) синергетический подход. Осуществлена методологическая репрезентация времени как предельного основания атрибутизации деятельности ее субъектом – человеком. Показан путь трансформации времени из «сущего-от-мира» в «сущее-от-человека». В рамках методологической реконструкции антропологической парадигмы времени дано определение понятия антропного времени, предложено его толкование как сложной самоорганизующейся системы, выявлены характерные свойства антропного времени. Показано, что развертывание исторического процесса является результатом взаимодействия имманентного основания антропного времени – свободы воли и внешних детерминант истории – аттракторов смерти и жизни, а также выявлены варианты этого взаимодействия.
