Особенности терапии устойчивых форм хламидийной инфекции

Abstract

Цель исследования: анализ эффективности лечения устойчивых форм урогенитального хламидиоза при использовании сочетания антибактериальной терапии с индуктором эндогенного интерферона Оверином. Материалы и методы. Были обследованы 38 мужчин с урогенитальным хламидиозом в сочетании с хроническим простатитом. Пациенты были разделены на группы. в основную группу вошли 20 больных, в группу сравнения – 18 пациентов, в группу контроля – 20 практически здоровых мужчин. всем пациентам до и после лечения проводили контроль клинических, биохимических, иммунологических показателей крови. Пациенты основной группы (n=20) получали антибактериальную терапию в сочетании с Оверином (250 мг внутримышечно 1 раз в сутки, через день, всего 10 инъекций). Пациенты группы сравнения (n=18) получали стандартную терапию доксициклином по 200–400 мг в сутки на протяжении 14 дней. Результаты. После проведенной терапии урогенитального хламидиоза иммунные показатели крови улучшились в большей степени у пациентов, получавших индуктор эндогенного интерферона. Контроль излеченности пациентов, принимавших участие в исследовании, проводили через 30 и 60 дней после окончания этиотропной терапии. У пациентов основной группы, дополнительно получавших Оверин, элиминация возбудителя была достигнута в 95% случаев, в группе сравнения этот показатель составил 88,8%. Через 30 дней после проведенной терапии только у 2 (10%) пациентов основной группы сохранялся дизурический синдром, тогда как в группе сравнения учащение мочеиспускания было отмечено у 6 (33,3%) пациентов. Хроническая боль в органах малого таза после проведенной терапии сохранялась у 1 (5%) пациента основной группы и у 3 (16,6%) пациентов группы сравнения. Заключение. Применение Оверина в сочетании с антибактериальными средствами повышает эффективность терапии устойчивых форм урогенитального хламидиоза и ускоряет регресс дизурических явлений и болевого синдрома в органах малого таза, ассоциированных с хроническим простатитом. Оверин хорошо переносится пациентами и не оказывает клинически значимых побочных эффектов.

Мета дослідження: аналіз ефективності лікування стійких форм урогенітального хламідіозу при застосуванні поєднання антибактеріальної терапії з індуктором ендогенного інтерферону оверін. Матеріали та методи. Були обстежені 38 чоловіків з урогенітальним хламідіозом у поєднанні з хронічним простатитом. Пацієнти були розподілені на групи. До основної групи увійшли 20 хворих, у групу порівняння – 18 пацієнтів, у групу контролю – 20 практично здорових чоловіків. Усім пацієнтам до і після лікування проводили контроль клінічних, біохімічних, імунологічних показників крові. Пацієнти основної групи (n=20) отримували антибактеріальну терапію у поєднанні з оверіном (250 мг внутрішньом’язово 1 раз на добу, через день, всього 10 ін’єкцій). Пацієнти групи порівняння отримували стандартну терапію доксицикліном по 200–400 мг на добу протягом 14 днів. Результати. Після проведеної терапії урогенітального хламідіозу імунні показники крові покращилися більшою мірою у пацієнтів, які отримували індуктор ендогенного інтерферону. контроль одужання пацієнтів, які брали участь у дослідженні, проводили через 30 і 60 діб після закінчення етіотропної терапії. У пацієнтів основної групи, які додатково отримували оверін, елімінація збудника була досягнута в 95% випадків, у групі порівняння цей показник становив 88,8%. Через 30 діб після проведеної терапії тільки у 2 (10%) пацієнтів основної групи зберігався дизуричний синдром, тоді як у групі порівняння почастішання сечовипускання було відзначено у 6 (33,3%) пацієнтів. Хронічний біль в органах малого таза після проведеної терапії зберігався в 1 (5%) пацієнта основної групи і у 3 (16,6%) пацієнтів групи порівняння. Заключення. Застосування оверіну в поєднанні з антибактеріальними засобами підвищує ефективність терапії стійких форм урогенітального хламідіозу і прискорює регрес дизуричних явищ і больового синдрому в органах малого таза, асоційованих з хронічним простатитом. оверін добре переноситься пацієнтами і не чинить клінічно значущих побічних ефектів.