У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний та прикладний аналіз проблеми емоційного
вигорання науково-педагогічних працівників закладів
вищої освіти, зокрема викладачів освітніх компонентів «Етика ділового спілкування» та «Етика комунікації». Детально проаналізовано специфіку професійної
діяльності сучасного педагога, яка супроводжується
високим рівнем емоційної насиченості, постійним комунікативним навантаженням та ризиками виникнення
професійної деструкції. Обґрунтовано, що емоційний
інтелект (ЕІ) виступає ключовим ресурсом подолання
синдрому вигорання, підвищення стресостійкості та
забезпечення тривалої емоційної адаптації педагога в
умовах трансформації освітнього середовища.
У цій роботі систематизовано основні компоненти
емоційного інтелекту (самосвідомість, самоконтроль,
емпатія, управління взаєминами та соціальна адаптивність) і продемонстровано їх безпосередню роль у
мінімізації психоемоційного напруження та запобіганні деперсоналізації. Наведено та детально розібрано
практичні кейси застосування інструментів емоційного
інтелекту безпосередньо під час викладання етичних
дисциплін, що не лише сприяє гармонізації взаємин у
системі «викладач – здобувач вищої освіти», а й виступає дієвим засобом профілактики професійної редукції
та втрати мотивації до педагогічної діяльності.
У соціологічному фокусі дослідження висвітлено
специфіку «емоційної праці» викладачів комунікативно-етичного профілю. Доведено, що викладання
дисциплін «Етика ділового спілкування» та «Етика
комунікації» накладає на педагога подвійне професійно-рольове навантаження: крім суто дидактичної
функції, він виступає живим еталоном нормотворчої та
етичної поведінки. Необхідність постійної відповідності
цим високим соціальним очікуванням студентства та
академічної спільноти створює ризик рольового конфлікту й відчуження від власних емоцій, перетворюючи
емоційний інтелект з індивідуальної риси на необхідний
професійний капітал.
Визначено соціокультурні та інституційні чинники,
що посилюють вигорання у сучасній вищій школі,
зокрема бюрократизацію освітнього процесу, підвищену
соціальну невизначеність та зміну ціннісних орієнтирів молоді. На основі аналізу взаємодії в системі вищої
освіти обґрунтовано, що емоційний інтелект є інструментом збереження людського капіталу в академічному
середовищі, оскільки він дозволяє регулювати міжособистісні конфлікти та підтримувати стійкі соціальні
зв’язки в межах навчального закладу.
Доведено, що саме цілеспрямований розвиток емоційного інтелекту дозволяє сучасному педагогу не лише
ефективно трансформувати складні комунікативні ситуації та конфлікти в конструктивний педагогічний досвід, а й формує стійку позитивну атмосферу в академічній спільноті. Результати дослідження підкреслюють
необхідність впровадження спеціальних тренінгових
програм із розвитку ЕІ в систему підвищення кваліфікації викладачів.
The article presents a comprehensive theoretical,
methodological, and applied analysis of emotional burnout
among academic staff in higher education institutions,
focusing specifically on lecturers of “Ethics of Business
Communication” and “Ethics of Communication” courses.
The study provides a detailed analysis of the specifics
of a modern educator’s professional activity, which
is accompanied by high emotional intensity, constant
communicative load, and the risks of professional
destruction. It is substantiated that emotional intelligence
(EI) serves as a key resource for overcoming burnout
syndrome, increasing stress resilience, and ensuring
long-term emotional adaptation of educators amid the
transformation of the educational environment.
The study systematizes the main components of
emotional intelligence (self-awareness, self-control,
empathy, relationship management, and social
adaptability) and demonstrates their direct role in
minimizing psycho-emotional tension and preventing
depersonalization. Practical case studies illustrating
the application of EI tools during the teaching of ethical
disciplines are presented and analyzed in detail. These
tools not only harmonize relationships within the
“lecturer–higher education learner” system, but also act
as an effective mechanism for preventing professional
reduction and loss of pedagogical motivation.
In the sociological focus of the research, the specifics
of educators’ “emotional labor” in communication and ethics-oriented disciplines are highlighted. It is proved
that teaching “Ethics of Business Communication”
and “Ethics of Communication” imposes a double
professional-role burden on lecturers: beyond the
purely didactic function, they serve as a living model
of normative and ethical behavior. The necessity of
constantly meeting these high social expectations of
the student body and academic community creates risks
of role conflict and emotional estrangement, turning
emotional intelligence from a personal trait into essential
professional capital.
Sociocultural and institutional factors amplifying
burnout in modern higher education – such as the
bureaucratization of the educational process, heightened
social uncertainty, and shifting value orientation
among youth – are identified. Based on the analysis
of interactions within the higher education system,
it is substantiated that emotional intelligence serves
as a tool for preserving human capital in the academic
environment, enabling the regulation of interpersonal
conflicts and the maintenance of sustainable social bonds
within the educational institution.
It is proven that the targeted development of emotional
intelligence enables modern educators to constructively
transform complex communicative situations into
valuable pedagogical experience, while fostering a stable
positive atmosphere within the academic community.
The findings emphasize the necessity of implementing
specialized training programs for EI development within
the professional development framework for university
lecturers.