Вегетативна регуляція адаптації при алкогольній залежності: від загального адаптаційного синдрому до алостазу

Abstract

Хронічна алкогольна інтоксикація супроводжується не лише прямою токсичною дією етанолу та його метаболітів, але й глибокою перебудовою адаптаційно-регуляторних систем організму. Провідне місце у забезпеченні адаптації належить вегетативній нервовій системі (ВНС), яка інтегрує нейроендокринні, метаболічні, судинні та імунні механізми підтримання гомеостазу. У сучасній літературі алкогольна залежність дедалі частіше розглядається як модель хронічного стресу з поступовим виснаженням адаптаційних резервів. У цьому контексті особливого значення набуває інтеграція класичних і сучасних концепцій адаптації: загального адаптаційного синдрому Г. Сельє, теорії неспецифічних адаптаційних реакцій Л.Х. Гаркаві, концепцій гормезису та алостазу. Їх поєднання дозволяє розглядати хронічну алкогольну інтоксикацію як єдиний багаторівневий процес переходу від адаптивної мобілізації до дезадаптації та виснаження регуляторних систем. Мета роботи – провести інтегративний аналіз сучасних та класичних концепцій адаптації з позицій нейрофізіології ВНС та визначити їх значення для пояснення механізмів формування алкогольної залежності, хронічної алкогольної енцефалопатії (ХАЕ) та алкогольної полінейропатії (АПНП).