Роль класичних мов як інструменту формування цілісної моделі людини у професійній підготовці майбутніх лікарів

Abstract

Статтю присвячено обґрунтуванню методологічної та дидак тичної ролі класичних мов (латинської та давньогрецької) як ефективного інструменту формування холістичної моделі людини у процесі професійної підготовки майбутніх лікарів. Актуальність дослідження зумовлена трансфор мацією сучасної медичної освіти в умовах постнекласичної наукової парадигми, що передбачає перехід від редукціоністського розуміння пацієнта до його цілісного сприйняття як складної біопсихосоціальної системи. У контексті міждисциплінарного напряму Medical Humanities доведено, що греко-латинський термінологічний субстрат виходить за межі суто номенклатурного опису та постає фундаментальною когнітивною матрицею професійного мислення медика. Розкрито потенціал діяльнісного підходу до навчання, що ґрунтується на використанні етимологічного аналізу, лінгвістич ного моделювання античних соматичних і психосоматичних метафор та інтерпретації історико-культурних джерел медичної термінології. Показано, що звернення до внутрішньої форми терміна сприяє розвитку клінічного мислення, міждисциплінарних компетентностей і довготривалому засвоєнню професійної лексики. Особливу увагу приділено проблемі термінологічної гібридизації, яка виникає внаслідок взаємодії греко-латинської теоретичної основи медицини з англомовним клінічним дискурсом. Для її подолання запропоновано авторську «Дидактичну матрицю навігації в гібридному дискурсі», що забезпечує концептуальний зв’язок між класичною медичною традицією та сучасними міжнародними стандартами професійної комунікації. Доведено, що інтеграція класичних мов та англійської мови за професійним спрямуванням у системі вищої медичної освіти сприяє формуванню термінологічної гнучкості, гуманітарної компетентності, здатності до інтерпретації медичних текстів і запобігає кризі технократизму в підготовці майбутніх фахівців.

The contemporary evolution of medical education within the post nonclassical paradigm demands a decisive shift from biomedical reductionism to a holistic view of the patient as a complex, self-organizing system. This epistemic transformation directly influences the linguistic and professional training of future physicians, positioning medical language not merely as a pragmatic tool for information transfer, but as a core cognitive matrix of clinical thinking. The research addresses a critical educational contradiction between the increasing technocratization of healthcare digital learning environments and the growing societal demand for humanization and person-centred medical practice. The study utilizes an integrative linguo-didactic framework based on the principles of Medical Humanities and narrative medicine. The research methodology includes etymological analysis, linguistic modelling of ancient somatic and psychosomatic metaphors, and conceptual mapping to bridge the structural components of different medical discourses. The paper substantiates that the Greek and Latin terminological substrate embodies the ancient philosophical ideal of kalokagathia (the inseparable unity of body and spirit). It introduces an active learning approach focused on decoding the inner form of anatomical and clinical terms (e.g., cochlea, patella, duodenum, and humoral temperaments), which significantly enhances students' retention and cognitive depth. To resolve the educational challenge of “terminological hybridization” – the cognitive gap experienced by students between classical Greek Latin nomenclature and the English-centred clinical pragmatics of modern guidelines (ESP) – the author has developed a “Didactic Matrix of Navigation in Hybrid Discourse.” This pedagogical tool builds a conceptual bridge using the ancient concept of physis, enabling medical students to perceive modern clinical concepts as a logical, organic extension of the classical medical universe. The integration of the classical linguistic tradition into the modern ESP educational environment fosters essential terminological flexibility and multidisciplinary competence. This active pedagogical approach prevents the formalization of clinical knowledge and counters the technocratic crisis in higher medical education by grounding future doctors in deep humanistic and patient-centred professional values.