Клініко-імунологічна оцінка результатів лікування різних етіопатогенетичних варіантів хронічного назофарингіту з використанням мукозальної вакцини

Abstract

Клініко-імунологічна оцінка результатів лікування різних етіопатогенетичних варіантів хронічного назофарингіту з використанням мукозальної вакцини. Мета роботи. Підвищити ефективність консервативного лікування хронічного назофарингіту (ХНФ) у пацієнтів з гіпертрофією глоткового мигдалика (ГГМ) та без неї шляхом розробки методики імуномодулюючої обґрунтованої фармакотерапії різних етіопатогенетичних варіантів запалення глоткового мигдалика залежно від асоційованих станів назофарингеальної зони з використанням мукозальної вакцини Лантіген Б. Матеріали та методи. Обстежено 214 пацієнтів із ХНФ, яких розподілено на 3 основні групи залежно від асоційованих станів назофарингеальної зони та яких лікували із застосуванням Лантігену Б, а також 35 хворих контрольної групи, які отримували лікування без мукозальної вакцини. Ефективність оцінювали до та після лікування за самооцінкою і лікарською оцінкою симптомів, змінами клітинного складу назального слизу, ступенем дисбіозу носоглоткового секрету, показниками системного й локального імунітету, зокрема рівнями IL-1β, IFN-α та sIgA у ротоглотковому секреті. Результати дослідження. Після лікування в ОГ I (ХНФ) та ОГ III (ХНФ + АР) відзначено достовірне зниження сумарної самооцінки симптомів за ВАШ – відповідно з 7,13 до 3,21 та з 6,65 до 3,45, а також оцінки за шкалою MSS – з 2,18 до 0,35 та з 2,37 до 0,93; в ОГ II (ХНФ + ГГМ) зміни були менш вираженими. Лейкоцитоз назального слизу достовірно регресував у всіх основних групах, нейтрофільоз – переважно в ОГ I та ОГ II. У периферичній крові після вакцинації в ОГ I зникали лімфоцитоз, в ОГ II – лейкоцитоз, а в ОГ III знижувалися відносні рівні лімфоцитів та еозинофілів. В основних групах спостерігалася тенденція до нормалізації імуноглобулінів, достовірне підвищення sIgA, відновлення IFN-α та зниження IL-1β переважно в ОГ I та ОГ III. В ОГ II імунологічні зрушення були менш вираженими, що частково пояснювалося вихідними нормальними значеннями IFN-α. Висновки. Клінічно задовільний результат лікування Лантігеном Б встановлено у 82,3% хворих ОГ I, 48,8% – ОГ II та 76,6% – ОГ III проти 22,9% у контрольній групі. У пацієнтів із ХНФ, асоційованим із ГГМ, вакцинація може бути рекомендована як етап передопераційної підготовки для покращення санітарного стану назофарингеальної зони та профілактики післяопераційних ускладнень. У дітей із ХНФ на тлі ГГМ застосування Лантігену Б в окремих випадках дає змогу уникнути хірургічного втручання, оскільки у 20 із 41 (48,8%) пацієнта через 8 тижнів лікування показання до аденотомії були відсутні.

The purpose of the study was to improve the effectiveness of conservative treatment of chronic nasopharyngitis (CNP) in patients with and without pharyngeal tonsil hypertrophy (PTH) by developing a method of immunomodulatory pathogenetically substantiated pharmacotherapy for different etiopathogenetic variants of pharyngeal tonsil inflammation depending on the associated conditions of the nasopharyngeal area using the mucosal vaccine Lantigen B. Materials and methods.A total of 214 patients with CNP were examined and divided into 3 main groups depending on the associated conditions of the nasopharyngeal area and were treated using Lantigen B, as well as 35 patients in the control group who received treatment without the mucosal vaccine. Treatment effectiveness was assessed before and after therapy according to patient self-assessment and physician assessment of symptoms, changes in the cellular composition of nasal mucus, the degree of dysbiosis of the nasopharyngeal secretion, and indicators of systemic and local immunity, in particular the levels of IL-1β, IFN-α, and sIgA in the oropharyngeal secretion. Research results. After treatment, a significant decrease in the cumulative self-assessment of symptoms on the VAS was observed in MG I (CNP) and MG III (CNP + AR), from 7.13 to 3.21 and from 6.65 to 3.45, respectively, as well as in the MSS score, from 2.18 to 0.35 and from 2.37 to 0.93; in MG II (CNP + PTH), the changes were less pronounced. Leukocytosis of the nasal mucus significantly regressed in all main groups, while neutrophilia regressed predominantly in MG I and MG II. In peripheral blood after vaccination, lymphocytosis disappeared in MG I, leukocytosis disappeared in MG II, and the relative levels of lymphocytes and eosinophils decreased in MG III. In the main groups, a tendency toward normalization of immunoglobulins, a significant increase in sIgA, restoration of IFN-α, and a decrease in IL-1β were observed predominantly in MG I and MG III. In MG II, immunological changes were less pronounced, which was partly explained by initially normal IFN-α values. Conclusions. A clinically satisfactory treatment outcome with Lantigen B was established in 82.3% of patients in MG I, 48.8% in MG II, and 76.6% in MG III versus 22.9% in the control group. In patients with CNP associated with PTH, vaccination may be recommended as a stage of preoperative preparation to improve the sanitary condition of the nasopharyngeal area and prevent postoperative complications. In children with CNP associated with PTH, the use of Lantigen B in some cases makes it possible to avoid surgical intervention, since in 20 of 41 (48.8%) patients, indications for adenotomy were absent after 8 weeks of treatment.