The article investigates how digitalization strategies shape the resilience of healthcare organizations operating
under conditions of brittleness, anxiety, nonlinearity and incomprehensibility. The purpose is to conceptualize
digitalization strategy as an integrated technological, managerial and human-capital construct and to empirically assess
its relationship with organizational resilience in a real-world high-risk health system. The study combines a narrativeconceptual approach with a multi-case empirical design involving ten healthcare organizations of different ownership
types, levels of care and regional contexts in Ukraine. Digitalization is operationalized through five component indices:
Digital Strategy Formalization, Digital Infrastructure and Interoperability, Data-Driven Governance, Staff Digital
Competencies, and Digital Governance and Change Management. Organizational resilience is measured through an
integral index capturing service continuity during crises, recovery time after disruptions, the presence of continuity
planning and perceived resilience among managers and staff. Data sources include institutional strategies and internal
regulations, a standardized survey of senior managers and key experts, and secondary operational indicators related to
service continuity, telehealth use and workforce stability. The empirical assessment reveals a clearly stratified landscape
of digital maturity. Three clusters are identified: digitalization leaders (two private centers and a university clinic, as well
as a national specialized institution), intermediate municipal hospitals with partial digitalization, and low-readiness
healthcare organizations with fragmented and largely project-driven digital initiatives. Digitalization leaders display fully
formalized strategies, interoperable infrastructures, advanced analytics, systematic training and structured digital
governance, and at the same time demonstrate very high resilience scores, characterized by rapid adaptation, minimal
disruption and fast recovery. Intermediate hospitals show advanced diagnostic and record systems but only moderate
strategic formalization, uneven data use and heterogeneous staff skills, which translates into mixed and unstable
resilience. Low-readiness institutions, primarily smaller municipal hospitals and primary care providers, rely on manual
workarounds, have minimal interoperability, lack continuity planning, and report the lowest resilience. A strong positive
association between the Digitalization Strategy Index and the Organizational Resilience Index confirms that digital
maturity functions as a key determinant of robustness, adaptability and continuity. The analysis demonstrates that partial
and uncoordinated digitalization yields only partial gains in resilience, while governance quality and staff competencies
act as critical mediators between technology and outcomes. The scientific novelty lies in the integrated measurement of
digitalization strategy and organizational resilience, the empirical identification of a pronounced “implementation gap” in
intermediate public hospitals, and the demonstration of a digital divide that intersects with ownership, level of care and
regional risk profiles. The practical significance of the results is reflected in recommendations to develop national
standards for digital governance, invest in workforce digital competencies, support low-readiness organizations through
targeted funding and shared platforms, and embed digital tools into continuity and emergency preparedness planning.
The findings provide a basis for further research on digitalization and resilience using larger samples, longitudinal designs
and comparative analyses across countries and health systems exposed to systemic shocks.
Стаття присвячена аналізу впливу стратегія цифровізації на стійкість закладів охорони здоров’я, що функціонують
в умовах крихкості, тривожності, нелінійності та незбагненності сучасного середовища (BANI-середовище). Метою
дослідження є концептуалізація цифровізації як інтегрованого технологічного, управлінського компонента, а також
емпірична оцінка її взаємозв’язку з організаційною стійкістю в умовах високоризикової системи охорони здоров’я.
Авторський підхід поєднує концептуальний аналіз десяти закладів охорони здоров’я різних форм власності і рівнів
медичної допомоги з урахуванням регіонального контексту України. Цифровізацію досліджено завдяки аналізу
п’яти індексів, що охоплюють формалізацію цифрової стратегії, рівень інфраструктури та інтероперабельності,
орієнтацію управління на дані, цифрові компетентності персоналу та якість цифровізації та управління змінами.
Організаційну стійкість виміряно за інтегральним індексом, який включає безперервність надання послуг у періоди
криз, тривалість відновлення після збоїв, наявність планування безперервності та суб’єктивно оцінену стійкість
керівників і персоналу. Інформаційну базу дослідження становлять стратегічні та нормативні документи закладів,
стандартизоване опитування менеджерів та експертів, а також вторинні операційні показники щодо
безперервності послуг, використання телемедицини та стабільності кадрового складу. Емпіричні результати
демонструють наявність чітко стратифікованого цифрового ландшафту. Виокремлено три кластери: лідери
цифровізації, заклади з проміжним рівнем цифрової готовності та організації з низьким рівнем цифровізації, у яких
цифровізація має фрагментарний характер. Лідери характеризуються повністю формалізованими стратегіями,
високим рівнем інтероперабельності, розвиненою аналітикою, системною підготовкою персоналу та
структурованим цифровим врядуванням. Ці характеристики узгоджуються з високими показниками стійкості,
швидкою адаптацією та мінімальними порушеннями у кризових ситуаціях. Заклади середнього рівня
демонструють достатній рівень цифрових рішень у діагностиці та документації, однак мають обмежену стратегічну
формалізацію, нерівномірне використання даних і неоднорідні компетентності персоналу, що зумовлює
нестабільний рівень стійкості. Найнижчі показники притаманні закладам з мінімальною інтероперабельністю,
відсутністю стратегічного планування та значною залежністю від «ручних» процесів. Встановлено прямий зв’язок
між інтегральним показником цифровізації та індексом організаційної стійкості, що підтверджує визначальну роль
цифрової зрілості у формуванні здатності закладів протистояти зовнішнім загрозам, підтримувати безперервність
роботи та швидко відновлюватися після збоїв. Аналіз засвідчив, що часткова, несистемна цифровізація
забезпечує лише часткові ефекти, тоді як якість управління та компетентності персоналу виступають ключовими
медіаторами взаємодії технологій і результатів діяльності. Наукова новизна полягає в інтегрованому вимірюванні
стратегії цифровізації та стійкості організацій, емпіричному виявленні «розриву впровадження» в закладах
охорони здоров’я середнього рівня готовності до цифровізації та у висвітленні цифрової нерівності, що
перетинається з формою власності, рівнем медичної допомоги та регіональними ризиками. Практична значущість
визначається обґрунтованими рекомендаціями щодо запровадження національних стандартів цифрового
врядування, інвестування в розвиток цифрових компетентностей персоналу, підтримки закладів з низьким рівнем
готовності до цифровізації через цільове фінансування та спільні цифрові платформи, а також інтеграції
цифрових інструментів у стратегічне планування. Отримані результати формують підґрунтя для подальших
досліджень на ширших вибірках, у динаміці та в міжнародних порівняннях закладів охорони здоров’я, що
перебувають під впливом системних шоків.