Мета дослідження: оцінити епізоотичну активність природних осередків туляремії в Україні (1978–2024 роки) та
провести епідеміологічне районування території за ступенем ризику зараження на туляремію, а також надати
рекомендації з моніторингу й профілактики, враховуючи сучасні загрози.
Матеріали та методи. Проаналізовано архівні дані та звіти щодо епізоотичного моніторингу (природні осередки,
гризуни, переносники, вода), отримані з архівів Протичумного інституту та відділів ОНІ за період 1978–2024 рр.;
звіти ЦКПХ; локальні повідомлення; публікації наукових досліджень; розраховано індекс епізоотичної активності.
Результати та обговорення. Прояви епізоотичної активності зареєстровано в усіх областях України; найвищі
значення індексу епізоотичної активності встановлено у Львівській, Чернігівській і Сумській областях (Ind=0,80–0,74),
найнижчі — у Чернівецькій (0,02). Середній індекс становив 0,38. Виділили 4 типи ензоотичних з туляремії територій –
дуже високого (3 області), високого (8), середнього (11) та низького (3) епідеміологічного ризику зараження.
Отримані дані щодо розподілу адміністративних одиниць за рівнями ризику зараження людини представили
картографічно. Розподіл ризику зараження відповідає біогеографічному зонуванню України: найвищий ризик —
Полісся та Північний Лісостеп, де поєднуються лісові, болотні та заплавні біотопи; високий ризик — території зі
стійкими популяціями польових гризунів у лісостепових і частково степових ландшафтах; середній ризик — зони
перехідних ландшафтів та нестабільної циркуляції збудника; низький ризик — аридні степи та гірські території,
де умови не сприяють сталим природним осередкам.
Висновки. Епідеміологічне районування території за ступенем ризику зараження на туляремію, використовуючи
індекс епізоотичної активності, є ефективним інструментом планування протиепідемічних і моніторингових заходів.
Території дуже високого ризику потребують щорічних комплексних досліджень; у зонах високого й середнього
ризику необхідні регулярні польові та лабораторні роботи; у регіонах низького ризику — підтримувальний
нагляд. Актуальним залишається посилення польових досліджень, міжвідомча взаємодія та оновлення системи
районування з урахуванням сучасних екологічних та епідеміологічних змін.
Aim. To assess the epizootic activity of natural foci of tularemia in Ukraine (1978–2024) and to conduct epidemiological
zoning of the territory according to the risk of human infection, as well as to provide monitoring and prevention
recommendations considering current ecological and social threats.
Materials and Methods. Archival data and reports on epizootic monitoring (natural foci, rodents, vectors, water) from
the archives of the Mechnikov Anti-Plague Institute and its EDI departments for 1978–2024 were analyzed; reports of
the CDCP, local notifications, and scientific publications were reviewed. The epizootic activity index was calculated
for each administrative region.
Results and Discussion. Epizootic activity was recorded in all regions of Ukraine. The highest indices were found in
Lviv, Chernihiv, and Sumy regions (Ind=0.80–0.74), while the lowest value was observed in Chernivtsi region (0.02). The
average national index was 0.38. Four types of tularemia-enzootic territories were identified: very high risk (3 regions),
high risk (8), medium risk (11), and low risk (3). The distribution of administrative regions by risk level was visualized
cartographically. The spatial pattern corresponds to the biogeographical zoning of Ukraine: the highest risk occurs
in Polissia and the northern Forest-Steppe, characterized by forest, wetland, and floodplain biotopes; high risk is
typical for territories with stable field-rodent populations in Forest-Steppe and partially Steppe landscapes; medium
risk corresponds to transitional landscapes with unstable circulation of the pathogen; low risk is associated with arid
Steppe and mountain regions, where conditions do not support persistent natural foci.
Conclusions. Epidemiological zoning of territories according to the risk of tularemia infection using the epizootic
activity index is an effective tool for planning anti-epidemic and monitoring measures. Territories of very high risk
require annual comprehensive surveys; high- and medium-risk zones need regular field and laboratory investigations;
low-risk regions require supportive surveillance. Strengthening field studies, improving interdepartmental cooperation,
and updating zoning systems in line with current ecological and epidemiological changes remain essential.
