A prospective observational study included 131 adults (mean age 43.35 ± 16.37 years; 54.2 % women). Anxiety and depression
were assessed using the GAD-7 and PHQ-9 scales. Homocysteine levels were quantified by LC-MS. Group comparisons and odds ratios
(OR, 95 % CI) were calculated; p < 0.05 was considered statistically significant.
Results. Elevated homocysteine levels (≥ 10 μmol/L) were detected in 50.4 % of participants, while concentrations > 15 μmol/L were
observed in 11.5 %. Homocysteine levels were approximately two-fold higher in individuals with clinically significant symptoms compared
with those with subclinical manifestations (anxiety: 13.98 ± 4.50 vs 6.88 ± 2.08; depression: 13.92 ± 4.43 vs 6.87 ± 2.05; p < 0.001).
Homocysteine ≥ 10 μmol/L was strongly associated with clinically significant anxiety (OR = 157.5; 95 % CI 33.4–741.6; p < 0.001) and
depression (OR = 320.0; 95 % CI 40.0–2557.8; p < 0.001).
Conclusions. Hyperhomocysteinemia was common among individuals exposed to prolonged war-related stress and closely associated
with the severity of anxiety and depression. Elevated homocysteine levels were identified in 50.4 % of the examined participants with ADDs,
indicating a high prevalence of disturbances in one-carbon metabolism. A dose-dependent relationship between homocysteine concentration
and ADDs severity was observed. Increased homocysteine levels were associated with a higher probability of clinically significant anxiety
(58 %) and depressive disorders (64 %). These findings support the pathogenetic role of hyperhomocysteinemia in stress-associated ADDs and
justify the use of homocysteine as a biomarker of risk, severity, and prognosis of anxiety-phobic and affective disorders.
У дослідженні виявлено високу поширеність порушень одновуглецевого метаболізму серед осіб, які тривалий час перебували
в умовах воєнного психотравмувального стресу. Підвищений рівень гомоцистеїну (≥ 10 мкмоль/л) виявлено у 50,4 % обстежених,
що свідчить про метаболічну вразливість до тривожно-депресивних розладів (ТДР). Встановлено дозозалежний зв’язок між концентрацією гомоцистеїну та вираженістю ТДР. у пацієнтів із клінічно значущими симптомами тривоги та депресії його рівень становив близько 14 мкмоль/л, що майже вдвічі перевищувало показники осіб із субклінічними проявами (6,9 мкмоль/л). Підвищений
гомоцистеїн був пов’язаний зі зростанням ризику клінічно значущої тривоги та депресії, підтверджуючи його патогенетичну роль
і доцільність використання як біомаркера ризику та тяжкості ТДР.
