Розлади сну у дітей – проблематика, яка залишається недостатньо значимою в практичній педіатрії. Ці порушення
пов’язані з тривожністю, проблемами поведінки, гіперактивністю, зниженням пам’яті, імунної функції та ризиком соматичних захворювань у майбутньому. Мета статті: систематизація знань про психофізіологічні механізми сну у дітей та аналіз чинників, що
лежать в основі його порушень. За даними епідеміологічних досліджень, до 30–40% дітей дошкільного та шкільного віку мають
ті чи інші порушення сну, які можуть бути транзиторними або мати хронічний характер. У дітей незрілість центральної нервової
системи та нерівномірність розвитку нейрональних структур впливають на фізіологію сну. Порушення сну у дітей не є ізольованим явищем, а часто відображає психофізіологічну дезадаптацію. Клінічна картина може бути неспецифічною та маскувати інші
розлади, тому треба проводити ретельну диференційну діагностику з урахуванням вікових, психоемоційних і соматичних чинників. Тому дуже важливою є рання діагностика цих порушень з подальшою корекцією, що дозволяє попереджати формування
стійких нейрофізіологічних та поведінкових розладів. Лікування розладів сну дозоляє покращити якість життя як дитини, так і її
батьків. Основні напрямки ефективного втручання включають корекцію режиму дня, формування здорових звичок, поведінкову
терапію, психотерапію для дітей і родини, а у складних випадках – обґрунтоване медикаментозне лікування.
Sleep disorders in children remain an underrecognized
issue in routine pediatric practice. These disorders are associated
with anxiety, behavioral problems, hyperactivity, impaired memory, reduced immune function, and an increased risk of somatic
illnesses in the future. The aim of the article is to systematize current
knowledge on the psychophysiological mechanisms of sleep in
children and to analyze the underlying factors contributing to its
disturbances. Epidemiological studies indicate that up to 30–40%
of preschool and school-aged children experience various forms
of sleep disruption, which may be transient or chronic in nature. In
children, the immaturity of the central nervous system and the
uneven development of neural structures significantly influence
sleep physiology. Pediatric sleep disorders should not be viewed
in isolation, as they often reflect broader psychophysiological maladaptation. Their clinical presentation may be nonspecific and
mimic other conditions, thus requiring comprehensive differential
diagnosis that considers age-related, psychoemotional, and somatic factors. Early identification and timely correction of sleep
disturbances are essential to prevent the development of persistent
neurophysiological and behavioral disorders. Effective treatment
of sleep disorders can substantially improve the quality of life for
both the child and their caregivers. Core strategies of intervention
include daily routine adjustment, promotion of healthy sleep habits, behavioral therapy, psychotherapy for both children and families, and, in complex cases, the justified use of pharmacotherapy.
