Кобзарство у XVII–XVIII ст. як феномен колективної пам’яті українців та національної суб’єктності

Abstract

У статті досліджується кобзарство XVII–XVIII ст. як культурно-історичний феномен, що поєднував функції збереження колективної пам’яті українців та підтримання національної суб’єктності в умовах державотворення часів Гетьманщини. На основі праць Дмитра Яворницького та інших джерел проаналізовано еволюцію інструментальної традиції (кобза, бандура, ліра), її соціокультурні, духовні та виховні аспекти. Розглянуто роль кобзарів як носіїв історичних знань, моралізаторів, духовних наставників і символів незламного духу. Особлива увага приділена репертуару, що включав думи, історичні та релігійні пісні, а також морально-повчальні наративи, які формували ціннісні орієнтири суспільства. Підкреслюється значення кобзарства як інструменту консолідації спільноти та збереження національної ідентичності.

The article examines kobzarstvo of the 17th–18th centuries as a cultural and historical phenomenon that combined the functions of preserving the collective memory of Ukrainians and sustaining national subjectivity in the context of state-building during the Hetmanate period. Based on the works of Dmytro Yavornytskyi and other sources, the evolution of the instrumental tradition (kobza, bandura, lira) is analyzed, along with its socio-cultural, spiritual, and educational aspects. The role of kobzars as bearers of historical knowledge, moral educators, spiritual mentors, and symbols of resilience is considered. Special attention is given to the repertoire, which included dumy, historical and religious songs, as well as moral and didactic narratives that shaped the value orientations of society. The significance of kobzarstvo as an instrument of community consolidation and the preservation of national identity is emphasized.