У статті досліджується кобзарство XVII–XVIII ст.
як культурно-історичний феномен, що поєднував функції
збереження колективної пам’яті українців та
підтримання національної суб’єктності в умовах
державотворення часів Гетьманщини. На основі праць
Дмитра Яворницького та інших джерел проаналізовано
еволюцію інструментальної традиції (кобза, бандура,
ліра), її соціокультурні, духовні та виховні аспекти.
Розглянуто роль кобзарів як носіїв історичних знань,
моралізаторів, духовних наставників і символів
незламного духу. Особлива увага приділена репертуару,
що включав думи, історичні та релігійні пісні, а також
морально-повчальні наративи, які формували ціннісні
орієнтири суспільства. Підкреслюється значення
кобзарства як інструменту консолідації спільноти та
збереження національної ідентичності.
The article examines kobzarstvo of the 17th–18th
centuries as a cultural and historical phenomenon that
combined the functions of preserving the collective
memory of Ukrainians and sustaining national
subjectivity in the context of state-building during the
Hetmanate period. Based on the works of Dmytro
Yavornytskyi and other sources, the evolution of the
instrumental tradition (kobza, bandura, lira) is
analyzed, along with its socio-cultural, spiritual, and
educational aspects. The role of kobzars as bearers of
historical knowledge, moral educators, spiritual
mentors, and symbols of resilience is considered.
Special attention is given to the repertoire, which
included dumy, historical and religious songs, as well
as moral and didactic narratives that shaped the value
orientations of society. The significance of kobzarstvo
as an instrument of community consolidation and the
preservation of national identity is emphasized.
