Background. In-hospital cardiac arrest (IHCA) remains a critical
challenge in modern medicine. Survival rates are heavily dependent on the quality of
chest compressions (CC) and the minimization of "no-flow time" (pauses in
compression). Historically, medical personnel in Ukraine have operated under the
directive to place patients on a "hard surface" (floor or backboard) before initiating
CPR. However, the new Ministry of Health of Ukraine Order No. 1259 (July 18, 2024),
adopting European standards (ERC 2025), emphasizes limiting pauses in compressions
to under 10 seconds. This creates a conflict between the biomechanical need for a hard
surface and the physiological need for continuous blood flow. Objective. The study
aims to analyze the conflict between the biomechanical benefits of a hard surface and the critical time losses associated with moving patients. It seeks to justify a shift in
strategy towards performing CPR on mattresses with depth compensation techniques,
evaluating whether the "move to floor" strategy is still viable under the new
regulations. Methods. A systematic review of literature was conducted using PubMed,
Scopus, and Google Scholar databases. The analysis included ERC Guidelines (2025),
ILCOR consensus statements, biomechanical studies, and relevant Ukrainian
normative acts (Order No. 1259 vs. legacy protocols). Results. Biomechanical studies
confirm that hospital mattresses significantly dampen compression force, absorbing
35–40% of the compression depth. However, the logistical process of preparing a hard
surface (moving to the floor) inevitably creates delays that violate the new standard of
<10 seconds pause. Furthermore, feedback devices (accelerometers) often
overestimate depth on soft surfaces, leading to false confidence. Conclusions. The
"hard surface" requirement, while biomechanically sound, is clinically detrimental due
to critical time delays. The optimal strategy for Ukrainian hospitals, often lacking
specialized CPR beds, is to initiate CPR immediately on the mattress using
compensatory techniques (increased force, use of step stools) rather than wasting time
on patient transport.
Внутрішньогоспітальна зупинка кровообігу (ВЗК) залишається критичним викликом сучасної медицини. Виживаність пацієнтів безпосередньо залежить від якості компресій грудної клітки та мінімізації часу відсутності кровотоку ("no-flow time"). Історично медичний персонал в Україні керувався директивою про необхідність розміщення пацієнта на "твердій поверхні" (підлога або щит) перед початком СЛР. Проте Наказ МОЗ України № 1259 (від 18.07.2024), що імплементує європейські стандарти (ERC), вимагає обмежити паузи в компресіях до менш ніж 10 секунд. Це створює конфлікт між біомеханічною потребою у твердій поверхні та фізіологічною потребою у безперервному кровотоку. Дослідження має на меті проаналізувати конфлікт між біомеханічними перевагами твердої поверхні та критичними втратами часу, пов'язаними з переміщенням пацієнтів. Робота обґрунтовує зміну стратегії на користь проведення СЛР на матрацах із застосуванням технік компенсації глибини, оцінюючи життєздатність стратегії "переміщення на підлогу" в умовах нових нормативів. Проведено систематичний огляд літератури з використанням
баз даних PubMed, Scopus та Google Scholar. Аналіз включав рекомендації ERC (2025), консенсус ILCOR, біомеханічні дослідження та відповідні нормативні акти України. Біомеханічні дослідження підтверджують, що лікарняні матраци значно амортизують силу натискання, поглинаючи 35–40% глибини компресії. Однак логістичний процес підготовки твердої поверхні (переміщення на підлогу) неминуче створює затримки, що порушують новий стандарт паузи <10 секунд. Крім того, пристрої зворотного зв'язку (акселерометри) часто переоцінюють глибину на м'яких поверхнях, створюючи хибну впевненість. Вимога "твердої поверхні", будучи біомеханічно обґрунтованою, є клінічно шкідливою через критичні затримки часу. Оптимальною стратегією для українських лікарень, де часто можуть бути відсутні спеціалізовані ліжка для СЛР, є негайний початок реанімації на матраці з використанням компенсаторних технік (збільшення сили, використання підставки під ноги), замість витрачання часу на транспортування пацієнта.
