Визначення напружено-деформованого стану черезкісткового остеосинтезу кісток передпліччя в експерименті

Abstract

Вітчизняна травматологія значно відрізняється від закордонної щодо тактики лікування переломів кісток кінцівок, оскільки існують розбіжності в оцінці ефективності відкритої репозиції та внутрішньої фіксації (ORIF). Незважаючи на наявні вітчизняні досягнення у розробці та впровадженні у клінічну практику черезкісткового остеосинтезу (ЧКО), все ж таки, зокрема, проблема лікування діафізарних переломів кісток передпліччя залишається вельми актуальною. Серед досить численних досліджень з порівняльного аналізу стабільності різних систем «апарат-кістка» на основі спиць, стрижнів або їх комбінації, отримані результати дозволяють стверджувати, що стрижень має меншу травматичність, а ніж шпиці саме для м'яких тканин при більшій площі контакту з кісткою, яка безпосередньо збільшує жорсткість фіксації в апараті. Також основною вимогою щодо конструкції зовнішніх пристроїв є забезпечення можливості достатньої керованості кістковими фрагментами для досягнення, перш за все, оптимальної репозиції, а надалі максимальної взаємної нерухомості кісток для їх консолідації. Отже, пошук кращих конструкцій триває, тому ці обставини лягли в основу розробки нашої конструкції для ЧКО діафізарних переломів кісток передпліччя на стрижневій основі та її біомеханічне обґрунтування. Мета роботи – на підставі комп'ютерного моделювання оцінити жорсткість фіксації фрагментів при переломах кісток передпліччя на різних рівнях за умов ЧКО шпицевим апаратом Ілізарова порівняно з розробленим нами пристроєм стрижневого типу.