Цукровий діабет (ЦД) 2-го типу є однією із провідних неінфекційних патологій у світі, що підвищує
ризик розвитку серцево-судинних і мікросудинних ускладнень. Успішне ведення захворювання залежить від
участі самого пацієнта, рівня його знань і навичок самоконтролю. Особливої уваги потребують пацієнти з
когнітивними порушеннями (КП), які можуть ускладнювати перебіг ЦД. Мета: оцінити результати однорічного
спостереження за ефективністю навчання основ самоконтролю у пацієнтів із ЦД 2-го типу на тлі ожиріння
з різним когнітивним статусом. У дослідженні взяли участь 140 пацієнтів із ЦД 2-го типу на тлі ожиріння віком
від 25 до 60 років. Залежно від когнітивного статусу й участі у програмі навчання пацієнти були поділені на
чотири підгрупи: стандартного лікування та з навчанням основ самоконтролю ЦД, з та без КП. Програма
навчання включала 9 групових занять із подальшим спостереженням протягом 12 місяців. Через 12 місяців
у підгрупах, що проходили навчання основ самоконтролю ЦД, відзначалося вірогідне зниження рівня глюкози
крові натще, глікованого гемоглобіну (HbA1c), загального холестерину, індексу маси тіла (ІМТ) й окружності
талії (ОТ), а також систолічного та частково діастолічного артеріального тиску (p < 0,05–0,001). Рівень знань
за Мічиганською шкалою у групі з навчанням основ самоконтролю зріс на 20–29 % (p < 0,001), тоді як у підгрупах стандартного лікування практично не змінився. Виявлено прямий кореляційний зв’язок між ІМТ та
HbA1c (ρ = 0,95; p < 0,000001) та обернений зв’язок між рівнем знань про ЦД та HbA1c (r = –0,79; p < 0,001).
Навчання основ самоконтролю вірогідно поліпшує клініко-метаболічні показники та рівень знань пацієнтів із
ЦД 2-го типу незалежно від наявності КП. Програми навчання у школах ЦД мають розглядатися як обов’язковий компонент ведення таких пацієнтів для кращого контролю захворювання та профілактики ускладнень.
Type 2 diabetes mellitus (T2DM) is one of the leading
non-infectious diseases worldwide, increasing the risk of developing
cardiovascular and microvascular complications. Successful management of the disease largely depends on patient involvement, their
level of knowledge and self-management skills. People with cognitive impairment, which can negatively affect the course of diabetes,
require special attention. The purpose of the study was to evaluate
the results of a one-year follow-up of the effectiveness of diabetes
self-management education in patients with T2DM and obesity
with different cognitive statuses. The study included 140 people
with T2DM and obesity aged 25 to 60 years. Depending on cognitive status and participation in the training program, they were
divided into four subgroups: standard treatment with or without
self-management education, with or without cognitive impairment.
The education program included 9 group sessions followed by a
12-month observation period. After 12 months, patients who underwent self-management education demonstrated a significant
reduction in fasting blood glucose, glycated hemoglobin (HbA1c),
total cholesterol, body mass index, waist circumference, as well as
systolic and partially diastolic blood pressure (p < 0.05–0.001). The
Michigan Diabetes Knowledge Tool scores increased by 20–29 %
(p < 0.001) in the subgroups with self-management education.
A strong positive correlation was found between body mass index
and HbA1c (ρ = 0.95; p < 0.000001), and a significant inverse correlation — between diabetes knowledge and HbA1c (r = –0.79;
p < 0.001). Self-management education significantly improves
clinical and metabolic parameters and increases knowledge in patients with T2DM, regardless of cognitive status. Diabetes school
programs should be considered an essential component of care to
achieve optimal disease control and prevent complications.
