Злоякісна мезотеліома очеревини (MPM) залишається складним захворюванням через свою рідкісність і агресивний перебіг, але прогрес у лікуванні, досягнутий за останні десятиліття, значною мірою змінив підходи до її менеджменту. Розвиток циторедуктивної хірургії (CRS) у поєднанні з гіпертермічною інтраперитонеальною хіміотерапією (HIPEC) став проривом, значно подовживши виживаність для пацієнтів із резектабельною формою захворювання. Ці методи дозволили досягти медіанної виживаності від 34 до 92 місяців у випадках, коли вдавалося повністю видалити макроскопічні пухлинні маси. Крім того, запровадження системних хіміотерапевтичних препаратів, таких як пеметрексед у комбінації з платиновими агентами, покращило результати для неоперабельних пацієнтів, подовживши медіанну виживаність до 13–26 місяців. Ці досягнення підкреслили важливість індивідуального підходу до вибору терапії, враховуючи гістологічний тип пухлини, зокрема епітеліоїдний
підтип, який асоціюється з кращим прогнозом, та обсяг ураження очеревини. Сучасні дослідження відкривають нові горизонти у лікуванні MPM, зосереджуючись на молекулярних і імунологічних підходах. Імунотерапія, зокрема використання інгібіторів контрольних точок, таких як ніволумаб та іпілімумаб, показала обнадійливі результати, особливо для рецидивуючих або нерезектабельних випадків, із частотою відповіді до 29% і медіанною виживаністю до 15,9 місяця при комбінованому застосуванні. Паралельно ведуться дослідження цільових терапій, спрямованих на специфічні молекулярні мішені, такі як мезотелін або сигнальний шлях PI3K/AKT/mTOR, що може відкрити шлях до персоналізованих стратегій. Геномне профілювання також набирає обертів, дозволяючи виявляти мутації, які можуть впливати на
чутливість до терапії, що є кроком до точної медицини. Майбутнє лікування MPM лежить у поєднанні цих підходів із традиційними методами, такими як CRS-HIPEC, для максимізації ефективності. Важливим напрямком залишається вдосконалення діагностики, зокрема через
розробку неінвазивних біомаркерів, таких як мезотелін у асцитичній рідині, що може сприяти ранньому виявленню захворювання. Крім того, дослідження зв’язку MPM з іншими факторами, наприклад ендометріозом у жінок, розширює розуміння етіології, що не завжди пов’язана з
азбестом, і відкриває нові можливості для профілактики та таргетованої терапії. Ці інновації, разом із подальшим вивченням молекулярних профілів пухлин, обіцяють зробити MPM більш керованим захворюванням, хоча виклики, пов’язані з його рідкісністю та складністю,
залишаються актуальними.
Malignant peritoneal mesothelioma (MPM) remains a challenging disease due to its rarity and aggressive course, but advances in treatment over the past decades have significantly changed the approach to its management. The development of cytoreductive surgery (CRS) combined with hyperthermic intraperitoneal chemotherapy (HIPEC) has been a breakthrough, significantly prolonging survival for
patients with resectable disease. These modalities have resulted in median survival of 34 to 92 months in cases where macroscopic tumor masses have been completely removed. In addition, the introduction of systemic chemotherapeutic agents, such as pemetrexed in combination with platinum agents, has improved outcomes for inoperable patients, extending median survival to 13–26 months. These advances have highlighted the importance of an individualized approach to therapy selection, taking into account the histological type of the tumor, in particular the epithelioid subtype, which is associated with a better prognosis, and the extent of peritoneal involvement. Current research is opening new horizons in the treatment of MPM, focusing on molecular and immunological approaches. Immunotherapy, in particular the use of checkpoint inhibitors such as nivolumab and ipilimumab, has shown promising results, especially for recurrent or unresectable cases, with response rates of up to 29% and median survival of up to 15.9 months when used in combination. In parallel, studies of targeted therapies targeting specific molecular targets, such as mesothelin or the PI3K/AKT/mTOR signaling pathway, are underway, which may open the way to personalized strategies. Genomic profiling is also gaining momentum, allowing the detection of mutations that may influence sensitivity to therapy, a step towards precision medicine. The future of MPM treatment lies in combining these approaches with traditional methods such as CRS-HIPEC to maximize efficacy. Improving diagnostics remains an important area of focus, particularly through the development of non-invasive biomarkers such as mesothelin in ascitic fluid, which may facilitate early detection of the disease. In addition, investigating the association of MPM with other factors, such as endometriosis in women, is expanding our understanding of the etiology, not always related to asbestos, and opening up new possibilities for prevention and targeted therapy. These innovations, together with further study of the molecular profiles of tumors, promise to make MPM a more manageable disease, although challenges related to its rarity and complexity remain.
