The professional activity of a pathologist involves distinct bioethical and psychological challenges, primarily due to
constant exposure to death. Despite the critical role of this specialty in clinical medicine, its existential impact on the physician’s
worldview and emotional well‑being remains underexplored. In the context of multicultural societies and the growing emphasis on
occupational health in medicine, this research highlights the need for theoretical reflection and practical solutions to these issues.
Aim of the Study. To examine bioethical dilemmas in pathology practice through the lens of existential philosophy, and to
assess the psychological consequences of prolonged exposure to death (including burnout, depersonalization, and crisis states).
The study also evaluates the applicability of thanatotherapeutic approaches for preventing professional deformation.
Materials and Methods. A multidisciplinary methodology was employed, combining bioethical analysis, psychological diagnostics,
and international standards benchmarking. A total of 27 sources of academic literature were reviewed. A survey was conducted among
pathologists in Odesa using standardized psychometric scales. Data were processed using descriptive statistical methods.
Results. The respondents reported a high prevalence of emotional exhaustion (13%), episodic helplessness (40%), and moral
distress (27%). Several participants exhibited signs of existential crisis, particularly those working with infant autopsies. The use
of thanatotherapy was noted to reduce depersonalization and improve coping strategies. International experience demonstrates
the effectiveness of structured support programs, with UK‑based initiatives reducing burnout risk by up to 40%.
Conclusions. Pathologists require an integrated system of psychological support that includes supervision, group
interventions, and existential resilience training. Thanatotherapy should be incorporated into professional practice and medical
education at both undergraduate and postgraduate levels. Furthermore, international bioethical standards (CAP, NHS) must be
adapted to national contexts, taking into account cultural and religious specificities.
Професійна діяльність патологоанатома супроводжується унікальними біоетичними та психологічними викликами, що
обумовлені постійним контактом із феноменом смерті. Незважаючи на ключову роль цієї спеціальності в клінічній медицині,
екзистенційні аспекти її впливу на світогляд лікаря та його психоемоційне благополуччя залишаються недостатньо дослідженими. У контексті мультикультурного суспільства та зростання інтересу до професійного здоров’я медичних працівників
актуальність роботи полягає в необхідності теоретичного осмислення і практичного вирішення зазначених проблем.
Мета дослідження. Вивчити біоетичні дилеми в практиці патологоанатома з позицій екзистенційної філософії та оцінити
психологічні наслідки тривалого контакту зі смертю (емоційне вигорання, деперсоналізація, кризові стани). Проаналізувати
можливість використання танатотерапевтичного підходу у профілактиці професійної деформації.
Матеріали та методи. У дослідженні використано міждисциплінарний підхід, що охоплює біоетичний аналіз, психологічну діагностику та порівняння міжнародних стандартів. Проаналізовано 27 джерел фахової літератури. Проведено анкетне
опитування серед патологоанатомів м. Одеси з використанням стандартизованих психометричних шкал. Обробку результатів
здійснено за допомогою описової статистики.
Результати. Серед респондентів виявлено високий рівень емоційної втоми (13%), епізодичне почуття безпорадності
(40%) та моральної провини (27%). Частина учасників вказала на ознаки екзистенційної кризи, пов’язаної із психоемоційним
навантаженням у професії, особливо тих, хто працює з немовлятами. Зазначено, що застосування танатотерапії може сприяти
зниженню рівня деперсоналізації та покращенню копінг-стратегій. Вивчення міжнародного досвіду засвідчило ефективність
системного підходу до підтримки медиків – зокрема, програми Великої Британії дозволяють знизити ризик вигорання до 40%.
Висновки. Практика патологоанатома потребує впровадження системи психологічної підтримки, що включає супервізії,
групову роботу та тренінги з екзистенційної стійкості. Важливою є інтеграція танатотерапевтичного підходу до професійної
активності, медичної освіти й післядипломного навчання. Визначено необхідність адаптації міжнародних біоетичних стандартів
(CAP, NHS) до національної реальності з урахуванням культурних та релігійних особливостей.
